Розділ 6. Через ліс. (Частина 1)

                                                                                    Цей світ – речей, а речі – хворі!

І ти вже тут, у тому хорі!

Один в каное «Пообіцяй мені»

Все навколо – наче музика.

Все навколо сповнене ритму:

День і Ніч

Вдих і Видих

Життя і Смерть

Кожна Історія має початок, тож має і кінець.

Колесо Долі набирає обертів.

Я чую шум вітру, що наростає, що мчить вздовж берегів цієї реальності.

Це ще не шторм.

Це лише попередження.

Найважливіше часто спалахує зненацька: як сірник у цілковитій темряві, вихоплюючи з пітьми вражаючі й часом потворні обличчя реальності. Або як лісова пожежа, що змінює ландшафт.

Простуючи шляхами, що звиваються серед цих гір , ступай обережно, мандрівнику.

Бо твій шлях – лише твій.

Вранішня ясна погода протрималась ще пару годин. Рівно стільки, щоб встигнути зібратися й спуститися горбом через засіяні поля до лісу. Узлісся зустріло мандрівників пересвистом птахів та шурхотом віття. Височенні дерева й громада Улосу, що чиркала верхів*ями сиві черева кошлатих хмар, викликали відчуття благоговійного трепету. Кайл, задравши голову до неба, дивувався: «Як вдалося так швидко спорудити Стіну? Скільки ж років це зайняло? Три? П*ять? Здається, менше п*яти… Неймовірно!» З цього боку гір Стіни не було видно. Треба було перейти хребет, щоби побавити її сірі вигини.

Вовк сильно відхилився на захід, націлившись в самі нетрі. Це Кейдена дещо стривожило. Ніби відчувши невимолену вголос напругу, Дамір вимовив:

 - Не хвилюйтесь, я не заведу вас до лігва тварюк.

 - Багато кого можна вважати тварюкою, - скептично відгукнулася Дарик.

 - Можна, - погодився Дамір, ніби не відчувши шпильки.

 - А ти знаєш, де їхні лігва? – з ентузіазмом втрутився Латіф, обігнавши сестру. Та скривилася й спробувала його відтягти:

 - Тільки не починай!

 - Ой, добре, матусю! – зневажливо скривився хлопець й одразу отримав болючого штурхана в плече. Потираючи забиту руку, хлопець пробурмотів: Теж мені…

 - Я не думаю, що хтось шукає їх лігва у тверезому розумі, - відповів Дамір.

Дарик промовчала, але з повагою глянула на Вовка. Все ж, колись вона могла вважати його… якщо не другом, то бодай товаришем. Старшим. Досвідченішим. Куди минули ті дні? Можливо, бодай якась крапля здорового глузду й совісті в нього лишилася? Але усі надії на це розвіялися попелом, варто було згадати, як він легко й раптово переметнувся на інший бік. Людина, що свідомо обирає зло – обирає зло.

 - Ти втік з Ока? – все ще потираючи плече, знову запитав Латіф. Кайл з Кейденом уважно дослухалися до розмови – один з цікавості, інший – намагаючись зібрати якомога більше корисної інформації про світ за Стіною та краще зрозуміти супутників.

 - Навіщо? – обернувшись, перепитав Дамір. Здавалося, він щиро здивований. Тільки Кайлу чомусь подумалось, що це більше напускне, удаване; такий маленький виверт, щоби… відвернути увагу? Вразити? Все разом? Щось таке було в погляді Даміра в цей момент, як у казкаря, який знає всю байку наперед, але хоче додати драматизму й побачити живе зачудування в очах слухачів.

 - Як «навіщо»? Там же всі уражені. Мабуть, розбіглися по лісі й тепер… - Латіф із занепокоєнням роззирнувся навкруги.

Дамир похитав головою.

 - В них інші засоби протистояння хворобі.

 - Це ненормально, - втрутилася Дарик.

 - Чому? – перепитав її провідник. – Ніким не доведено, що це справді шкідливо.

 - Не можна вживати тарпір у чистому вигляді. Він викликає залежність…

- А екстракт, - скептично зауважив Вовк, - можна припинити вживати, не ризикуючи перетворитися на…

 - Що то? – втрутився Кайл, схвильований тим, що розмова почала зводитися до теми, якої варто було би уникнути. Нічого кращого він не придумав, як вказати на червону пляму серед зелено-бурих лісових заростів. Проте тут таки Кай зрозумів, що ляпнув зайвого. Кейден глянув на брата з крайнім подивом: щоб той отак взяв та й розпатякав – дивіться, ми не тутешні!? Проте гострий зір Даміра вловив дещо інше. Промурмотівши щось невиразне, провідник зняв лук з плеча й знаком вказав підопічним зачекати. Кайл глянув на Кейдена й одними губами вимовив: «Вибач». Вистачило ледь вловимого поруху брів, щоб Кай зрозумів відповідь: «Не зважай».

Дамір зник з очей й всі зачаїлись за деревами, дослуховуючись до лісових звуків. Кейден зауважив, що це могло би бути пасткою… але чомусь такий варіант наразі здавався невірогідним. Зрештою, чим далі, тим менше занепокоєння викликав у нього провідник. Хлопець глянув на брата, що уважно вдивлявся у гущавину: цікаво було б знати думку Кайла, але зараз не час для балаканини. Видно було, що в Даміра довга й дещо темна історія. Проте, не знаючи її докладно, з обох сторін – важко було робити висновки. Дарик – чистосердечна дівчина, проте дуже запальна. Можливо, якраз цей запал міг завадити їй роздивитися сутність речей.

Кайл вслухався в ліс та вдивлявся в зеленаву гущавину. Чого не побачив він й що так занепокоїло провідника? Знову небезпека? Нові тварюки? Та скільки ж можна! Бажання дістатися до сховища росло з кожною хвилиною. Все ж, таємниці таємницями, але на таке вони не підписувалися. Лише зусиллям волі Кайл зміг придушити хвилю страху. «Паніка тут не допоможе. Візьми себе в руки!»