Розділ 2. Радісне. (частина 2) ВІДРЕДАГОВАНО

Робота приносила заспокоєння ба навіть натяк на домашній затишок. Можна було подумати, ніби це якесь глухе село, що сховалося від цивілізації за зеленим ланцюгом гір. Торвальд – плечистий юнак, який спочатку допомагав із заготівлею дров Кайлу та Кейдену, відійшов у сторону та байдикував, спершись спиною об цегляну стіну будинку, до якого примикав навіс з полінами. Час від часу він поглядав на братів: мабуть, перевіряв, чи не ухиляються вони від роботи. Йому страшенно хотілось викрити чужинців хоч у чомусь, знайти привід для шпильки, зачепити якомога болючіше, дошкульніше. Що їм, випещеним цивілізацією, взагалі може знадобитися тут, у цих битих усіма бідами землях? Знаходять моторошні дива й виставляють на загальний огляд там, за Стіною. Отримують свої нагороди й потім весь залишок життя згадують про місцевих лише як про потішних звіряток. Нікого з них не турбувала думка про те, що виживати в Застінках з кожним роком ставало все складніше та складніше. Підземка – науково-військова база в горах Долтана – надавала посильну допомогу. Але вони й зобов*язані надавати допомогу: якби не пиха вчених Наміра не було би ні чудовиськ, ні Стіни. Однак, цього занадто мало. Та й дібратися до Підземки не так легко. Навіть у часи затишшя, коли всі місцеві почвари раптово ховаються по норах, можна нарватися на мародерів, або гірше того – бандитів Густава. Усі, хто лояльний до Притулку – а це переважна більшість селищ та хуторів – автоматично потрапляють у чорний список. А оскільки Густав заохочує своїх людей до жорстокості, а підґрунтям його влади – є деспотія, його головорізи далеко не завжди сходять до милості дарувати своїм жертвам швидку й безболісну смерть. Подейкують, навіть Мисливець – якщо він існує, обходить їх стороною. Хоч, можливо, він всього-на-всього не хоче бруднити руки об таку мерзоту.

На мить Торвальд відволікся. Він проводив поглядом струнку й зі стомленим обличчям Аніссу. Вона йшла з відрами до колодязя, втупивши погляд в сиру землю, ніби прим*ята волога трава могла розплутати клубок думок, від котрих на лобі її між чорними вигнутими бровами пролягла вертикальна зморшка. З-під червоної візерунчастої хустки – подарунка покійного чоловіка – вибилося пасмо чорного волосся. «Хвости» хустки гарно, м*яко лягали на плечі, прикриваючи густі локони та шию. Довга сіра сукня з фартухом лише підкреслювала вигини фігури. Юнак мимоволі замилувався, тому навіть не помітив, як Кайл відірвався від роботи й вийшов з-під навісу. Лиш коли він порівнявся з дівчиною, Торвальда як батогом вдарило. Обличчя його спалахнуло гнівним запалом. Скрипнувши зубами, Торвальд рвучко рушив до Анісси. Вона тим часом вже завела розмову з чужинцем, а він взяв із її рук з огрубілою, шорсткою шкірою, відра.

Кейден, помітивши, що відбувається, завмер та опустив колун. Незважаючи на те, що в їх дуеті він був головною ударною силою, Кей вважав за краще давати братові можливість розібратися самотужки. Але при цьому він завжди був на підхваті… навіть якщо Кайл про це не здогадувався.

Кайл та Анісса вже прямували до колодязя. Торвальд не знав, про що вони розмовляють, але встиг помітити усмішку, що промайнула на обличчі дівчини. Він зі свистом втягнув у себе повітря і вишкірився. Майже порівнявшись з ними, Торвальд вигукнув:

 - Тримай свої руки подалі від наших жінок, чужинцю!

Кайл та Анісса обернулися. Дівчина кинула боязкий погляд на Торвальда, а Кайл промовив дещо здивовано:

 - Спокійніше, друже, я навіть і не думав…

Але Торвальд вже знайшов, за що вчепитися:

 - Що?! Так тобі не подобаються наші жінки? Що, недостатньо чисті для тебе?!

- Все, що ви скажете, буде використане проти вас, - закотивши очі, пригнічено видихнув Кайл. Бігав він, звісно, швидко, та й ухилятися міг би при певному везінні досить довго, присмачуючи все більш-менш доречними жартами. Проте, якщо справа доходила до бійки, майстерності в Кайла бракувало. А найчастіше завдяки дотепам, котрі ніяк не могли втриматися на кінчику язика – справа доходила саме до бійки. Дуже не хотілося загострювати ситуацію, адже поруч була дівчина. До того ж Кайл дійсно і близько не мав крамольних думок стосовно неї. Але втримати язика за зубами було вище його сил. Особливо коли інтелект співбесідника просто волав про необхідність словесної прочуханки.

Анісса м*яко доторкнулася до руки Кайла й потягнулася до ручки відра:

 - Не варто. Я й раніше справлялася сама.

Кай ледь стримав зітхання. З легким, дещо глузливим прищуром, він вимовив, поставивши одне відро на землю й вказавши на нього кивком голови:

 - Що ж, третій – не зайвий. Це вже точно легше, ніж сокирою рубати.

 - Занадто розумний, чи що? – огризнувся Торвальд. 

 - Чого не відняти, того не відняти, - широко усміхнувся Кайл та вже готовий був ухилитися від удару, як зправа, від ганку приземистого будиночка, долинув різкий, грізний вигук. Ніби сіре небо розродилося громом, якби у грому був жіночий голос:

 - Торвальд! Лінива свиня! Чужинці-вчені краще тебе сокиру тримати вміють! Йшов би паркан підпирати, то впаде без тебе! За що тебе годують, не розумію!

До трійці широким, розмашистим кроком простувала Дарик. Її темне волосся було зібране у високий хвіст, а гривка, щоб не спадала на очі - перехоплена червоною пов*язкою. Куртку дівчина скинула ще в будинку, й з-під рукавів вицвілої синьої футболки виднілися красиві рельєфи м*язів. Погляд темно-карих очей був різкий і похмурий, як порив незатишного осіннього вітру. «…або момент між замахом та ударом молотка», - подумав Кайл, мимоволі задивившись на дівчину: плавні обриси талії, привабливий глибокий колір очей, чіткі контури злегка пухких уст, струнка шия, смаглява, але не дуже темна, шкіра… Якби не колючий характер, він обов*язково пофліртував би з нею, але…

 - На що витріщився?!

Хльосткий вигук подіяв на Кая як відро холодної води. Торвальд, який добре знав характер Дарик, тихо зрадів. Він чудово розумів, що йому сперечатися з нею марно: окрім гострого слівця в її арсеналі був відмінний хук справа. А якщо сильно задиратися – можна заробити удар ногою. Не даремно вона вже кілька років як один з найкращих розвідників Притулку. І якщо вже Дарик взялася когось захищати, вона буде триматися за своїх підопічних руками, ногами і зубами (не особливо переживаючи, що вони самі думають з цього приводу)… Однак те, що гнів її тепер переключився й на чужинця, не міг не радувати. Нехай йому дістанеться хоч так!