Глава 1

- Люсь, рятуй! Я без тебе не впораюсь!

Ні-і-і! Потрібно десь сховатися. Але де? Пошукала очима по кімнаті. Я вже чую, як Надя підходить до моїх дверей. Смикає за ручку. Ха! Хід конем, двері зачинені. Світло потушене. Вона зараз подумає, що мене немає і піде.

- Лю-ю-юсь, я знаю, що ти там, відкривай! - стукає вона.

А фігушки! Немає мене. Я...

- Я ні в життя не повірю що ти сама кудись пішла! Ну Люсічка, Васюсічка.

- Чого тобі? – крикнула, перервавши потік нудотних позивних. - Я сплю!

- Ти не спиш! Ти зараз чахнеш за ноутбуком пускаючи коріння в крісло. А я гину без тебе! Рятуй свою найкращу подругу!

І не відчепиться ж. Довелося вставати з-за столу, йти впускати її.

- Ти хотіла сказати єдину, самоназвану... - перераховую я, відчиняючи їй двері.

- Так-так. Все саме так. - махає вона рукою проходячи до кімнати.

Кривиться. Так, тут не прибрано. Але я володарка цієї кімнати та відповідно, цього хаосу. Я паную над всім цим сміттям! І нема чого штовхати мій кімнатний тапок! Я впевнена, що майже відкопала його побратима з-під ліжка. Скоро вони зустрінуться!

- Що цього разу? - Склавши руки на грудях запитала у Наді.

- У мене до тебе справа! - Повертається вона до мене, зістроїв жалісливе личко.

– Ти знаєш мої тарифи.

- Але ж ми подруги!

– Ні. - махаю головою. - Ти мій головний біль.

- Отже, так! - все, вона ввімкнула татка.

Погляд метає блискавки, беззаперечний тон. Але до справжнього Потапова їй ще повзти та повзти.

– Слухаю. - посміхаюся їй у відповідь, уже знаючи що вона скаже.

- Ти повинна мене слухатися!

- Тобі я нічого не винна.

- За ті гроші, що я тобі плачу...

- Мені платить твій батько. Ближче до справи. – перебиваю я цю курку.

- Мене звільнять! - Видає це диво на високій ноті, падає на ліжко і починає завивати.

Ну ось, ще й постіль прати. Хто знає, де Наденька валялася до цього.

- З чого такі висновки. - Запитую. – Ми все прорахували. Твоєму Гайману головне не розум у голові, а довгі ноги та декольте глибше. Цих принад у тебе навалом. За ноги дякуй природі, за груди татку.

"Щоб йому ікалося!" – додала про себе.

- Ну і хірургам, звісно. Так у чому проблема? Він до тебе чіплявся?

- Якби! - сльози були забуті.

Надя припинила виставу. Значить, уже можна поговорити.

- Тоді що? І-і-і?! - тягну я, зображуючи жах. - Невже він змусив тебе... Працювати?

- Ні! Він віддав мене! Передав як річ! І я мовчала б, якби комусь доброму та ласкавому, так ні. Снобу та злісному імпотенту!

- Сноб добре, але як ти дізналася, що він імпотент? - Суто жіноча цікавість.

- Ну, хіба може нормальний мужик встояти перед таким? - Вказує на себе.

Спідниця червоного кольору, що обтягує як шкіра, довжиною до коліна, але напевно Надін відігралася на вирізі. Я майже впевнена, як мінімум, він у неї до дупи. І напівпрозора блузка, що обтягує, з розстебнутими верхніми ґудзиками. Додати сюди яскравий макіяж, і ось вона наша Надя.

- Ти завжди на роботу ходиш, немов у порностудії працюєш. Звик чоловік.

- Іллюша був не таким! Я у нього пів року пропрацювала, і щодня то комплімент від нього, то шоколадка.

- Та-а-ак! Не пам'ятаю шоколадки! Ти що, заникала і не поділилася? - Запитую, не приховуючи обурення.

- На роботі лежать, вже поцвіли, мабуть. - відмахнулася вона. - Та й куди тобі шоколад? Зад свій бачила?

- Бачила. - говорю посміхаючись.

Ось дупка це хвора тема для Наденьки. Цицьки їй підкачали, а за дупу татко сказав сама качай, в спортзалі. А наша Надін злегка лінива. Тому й ходить зараз плоска і зла.

- Щось я зголодніла. - Кажу їй і мовчки йду на кухню.

Їй нічого не залишається, як піти за мною. Відмінний хід, щоб вивести ворога зі своїх володінь. У нашій двокімнатній квартирі є кухня, ванна кімната, і передпокій який плавно переходить у вітальню. Як на мене, всього достатньо. Але Надя пхикає. Перші місяці як нас виперли з дому взагалі ходила і мало не плювалась. Потім уже, татко зглянувся і зробив у нас євроремонт. Щодо наших дивних стосунків. Ми з нею сестри. Тільки мене всиновили, а Надя — рідна.

Там така кумедна історія вийшла. Нам було по п'ять років. Я росла в дитбудинку, Надя відповідно у сім'ї. Тільки матері в неї не було. Чи то померла, чи то втекла. Про неї у їхній родині не говорять. Але якщо згадують, то тільки хороше. Загалом мутна тема. Отож Надя з дитинства показувала свій характер, і збігала з дому. Нагадаю, п'ять років їй було! Загалом, в одну з таких втеч її втратили. А нашу групу тоді виводили в місто на екскурсію і я загубилася. Забрела в торговий центр і там мене й зловили.