Глава 12

Глава 12

Двері з темного дерева заворожували. Відкрити їх було і боязко, і кортіло неймовірно. Здавалось вона вже відчуває запах чоловічого парфуму, і від того в голові паморочиться, як і від власної зухвалості.

Хелен подивилась по сторонах – чи бува не помітить хто із слуг її витівки. Але невеликий коридор був пустим, тільки з-за протилежних дверей чувся голосок Саші.

Дівчина набралась хоробрості і натиснула на дверну ручку. Двері відчинились безшумно, і Хелен прослизнула в кімнату князя Оболенського в усі очі роздивляючись інтер’єр. Велика спальня обставлена суто по чоловічому – ліжко біля стіни з темно-коричневим атласним покривалом і золотистими шовковими подушками, стіни з темними дерев’яними панелями. Пічка в жовтуватих кахлях, а не вишуканий камін, як у вітальні. Звісно, кімнату обставляв не сам князь, але ж він  з поміж інших в будинку вибрав її, значить це вже про щось говорить.

В кімнаті дійсно витав запах чоловічого парфуму, який не витісняло навіть свіже повітря, що вривалось в кімнату через розчинене вікно. Темні важкі портьєри були розсунуті в сторони, і в кімнату лилось світло через тонкі білі занавіски. Ну ніби все й побачила, заспокоїла себе Хелен, треба тікати, допоки хтось із челяді не помітив її в князевій спальні.

- Так-так, хто тут у нас? – Хелен не встигла буквально на один крок. Вона вже задкувала до дверей, як із гардеробної вийшов напіводягнений Олександр. Дівчина заклякла, роздивляючись його і усвідомлюючи що від оголеного торсу не можливо відірвати погляд.

Князь Оболенський тільки-но приймав водні процедури. В волоссі, темному як  ніч, виблискували краплі вологи, і локони не потривожені гребінцем, в безладі лежали навколо чола і вкронь . Батистова сорочка була накинута на голе тіло і не застебнута, виставляючи на показ широкі груди з рідкими темними волосинами і рельєфний живіт чоловіка, який звик до фізичних навантажень. Хелен кинула зляканий погляд на обличчі князя, і тут же ковзнула очима по міцній шиї, безстидно вивчаючи чоловіче тіло.  Від шиї вниз зірвалась краплинка води, і Хелен прослідкувала за нею поглядом, важко ковтнувши слину в раптом ставшому сухим голі.

Її погляд перемістився слідком за блискучою краплинкою, яка загубилась все-таки у волоссі на грудях Олександра. А Хелен дивилась далі, на тренований живіт, далі, туди де  від пупка у чоловіка починалась доріжка темного волосся, яка ховалась під темно-коричневим поясом  штанів. У дівчини спалахнули щоки! Куди вона дивиться?

- Ви сьогодні якісь аж надто мовчазні, - підколов її Олександр, роблячи кілька кроків до дівчини.

Його босі ступні утопали в м’якому килимі. Хелен усвідомила, що роздивляється аристократичні ноги, затягнуті у вузькі штани, які  тільки підкреслюють силу і міць м’язів,  тому, що стидливо потупилась. І трішки оговталась від потрясіння. Ну що вона голого чоловіка  не бачила, навіть такого красивого? У батька на верфі, чи на ранчо у містера Фербі…

- Я перепрошую, - нарешті подала вона голос. – Я заблукала.

І сміло подивилась князеві у очі. Дарма. Він зробив ще кілька кроків, наближаючись до Хелен, а вона відчула себе метеликом, пришпиленим до поверхні стіни голками його очей.

- Невже знов? – сарказм, але так проникливо сказаний, що Хелен відчула як заворушились волосинки на її тілі.

- Правда, - спробувала переконати вона Олександра, що підбирався до неї наче кіт до здобичі. – Я мабуть піду.

- А я не дозволяв, - князь в два великих кроки подолав залишок відстані між ним і дівчиною, і опустив руку на одвірок поруч з її головою, не даючи підступити до дверей.

Ніздрі залоскотав запах мила. Ще одна краплинка зірвалась з волого князевого волосся і покотилась по шиї, в небезпечній близькості від Хелен. Дівчину обуяло бажанні злизнути її язиком, залишивши вологий слід на теплій шкірі Олександрових грудей. Вона ледь не стогнала від спокуси, несвідомо облизавши язиком пересохлі губи.

Князь продовжував нависати над нею, роздивляючись її реакцію.

- Такою мовчазною ви мені подобаєтесь більше, - зрештою промови він, коли Хелен прикусила губу, щоб хоч якось вивести себе з гіпнозу, в який сама ж себе і занурила. – То що будемо робити з вашою проблемою орієнтації в просторі?

- Проблемою? – Хелен підняла до князя голову. Ну все-таки мабуть дивитись в його стальні очі буде безпечніше, ніж на оголений торс. До очей вона вже звикла.

Але через малий зріст добре роздивитись з близька вдавалось лише губи, ідеально окреслені, і злегка викривлені у зверхній посмішці. Недоречно пригадалось, як ще недавно князь її цілував, і Хелен мимоволі судомно здихнула, давлячись повітрям. Продовжуючи пильно дивитись на Олександрові губи, і від одної згадки про ураган чуттєвості, який вони у неї викликав її груди вмить налились і занили, а серце загупало, як скажене.

Князь відчував роздратування. Все ж таки, Хелен навмисно зайшла до нього в кімнату. Заблукати в коридорі на вісім кімнат було просто неможливо. Знаходити симпатичних і не дуже,  в основному напівоголених, дівчат у свої спальні князю вже доводилось і  не раз. Нічого окрім досади вони у нього не викликали. І були безсердечно виставлені за двері, раз і на завжди поклавши кінець дівочим матримоніальним планам.  Але від Долинської він такого виверту не очікував, вона здавалась йому більш стійкою до чоловічої краси. Невже знов у ній помилився? Ну хоч оженити його на собі не хоче, і то добре.