РОЗДІЛ 8

Роздратований відсутністю гардин, Михайло вовтузився ліжком, шукаючи прихисток від нав’язливих променів місячного світла. Нічний супутник наче навмисно, спинивши мляву мандрівку темним, зоряним небом, зависав навпроти вікна кімнати, відганяючи можливість зануритись в такий бажаний, довгоочікуваний сон. Прикрою додачею до безсоння, лягало стрімке наближення неминучого відчуття розплати, за приємну вечірню легкість від хорошої порції віскі. Перші ластівки огидного похмілля, вже підкрадались дзвінким відлунням разючого болю у скронях.

Михайло невдоволено підвівшись, одразу пожалкував. На зміну комфортному теплу під пуховою ковдрою, він всім тілом відчув бридку сирість остиглої кімнати. Тривалий осінній холод наскрізь вихолодивши стіни, не давав змоги опаленню за кілька годин нагріти будинок до затишної температури.

Сидячи на краю ліжка, він розмірковував як вчинити далі. Обидва варіанти, чесно кажучи не надто приваблювали. Повернутись під ковдру і продовжити мученицькі страждати в очікувані протрезвіння. Або все ж таки, спрацювати на випередження.

Одягатись і вийти на вулицю до машини, за рятівним аспірином в аптечці, було не в силу. Але зваживши всі за і проти, він таки наважився на нічну прогулянку.

Тихо крадучись, Михайло вийшов до коридору. Обережно вирішив не вмикати світло аби раптово не розбудити друзів. Він справді щиро сподівався, що Аліні все ж таки вдалось швидко заснути, після жахливих вечірніх подій. Нічна тиша маєтку, додавала впевненості, що цієї ночі від безсоння страждати доводиться лише йому.

Стара дерев’яна підлога зрадницькі скрипіла, від кожного повільного кроку. Та здається це нікого не бентежило, окрім самого Михайла. Повільно спустившись сходами він опинився біля вхідних дверей. Навпомацки відшукавши куртку на вішаку, він вийшов на вулицю.

Ніч виявилась не такою вже й спокійною, як йому здавалось лежачи в ліжку. Він навіть здивовано міркував, як могла погода так стрімко змінитись, поки він неквапливо спускався на зовні. Ні, небо й надалі лишалось чистим і зоряним. І навіть повний місяць не змінював місце своєї не надто вдалої для Михайлової кімнати дислокації, наче намертво прибитий до площини темного полотна, рідкими швидкостиглими цвяхами. Справа була у капосному поривчастому вітру, який наче здійнявшись з усіх сторін оточив графську садибу. Лісові дерева моторошно гуділи навколо, синхронно хилячи свої верхів’я подібно до штормових прибоїв морських хвиль.

Вкутавшись у куртку, Михайло побіг до машини з надією швидко віднайти потрібні ліки і не гаючи часу повернутись до ліжка. Розчаруванню не було меж, обнишпоривши весь автомобіль аптечка здавалось безслідно розчинилась. Звичайно йому й на думку не спадало перевірити її наявність перед виїздом, адже він був певен що вона мусила бути в машині завжди. Несамовито вилаявши себе за неуважність, він з непритаманною для себе безпощадністю гучно хлопнув дверцятами. Тільки но він зробив перший крок в напрямку будівлі, як почув гучний тріскіт і шарудіння в ближніх лісових кущах.

– Хто там нишпорить? – голосно спитав Михайло, розуміючи що це вітер знущаючись над його уявою, ламає сухі соснові гілки.

Відповіддю на його питання негайно послідував черговий гучний хрускіт. Тривожно кинувшись до машини, Михайло видобув ліхтар з підлокітника. Добре хоч він, не беручи приклад з підступної аптечки, виявився на своєму місці. Тьмяний жовтий промінь повільно плив, здавалась живою від стрімких поривів вітру межею насаджень, густо зростаючих на кордоні з галявиною. Михайло всім своїм нутром відчував як прискорився пульс. Рукам за ледь вдавалось втримувати рівно ліхтар. Невелике освітлене коло подолавши пів галявини до дороги ведучої в Орсіваль не вихопило нічого надприродного з лісової гущавини. Швидко перекинувши промінь ліхтаря через дорогу на продовження лісу, в серці закололо. Здається боковий зір, за ту мить яку світло падало на ґрунтовку вихватив Аліну, стоячу в нічній сорочці посеред дороги, на початку лісу. Михайло різко повернув руку, спрямувавши ліхтар на те місце де здавалось тільки що стояла дівчина. Але там не було нікого. Здається вона йому примарилась.

– Аліна, – про всяк випадок негучно окликнув він, подавшись на кілька кроків вперед.

Усвідомивши, що він вже просто не може контролювати тремтіння замерзлого тіла, Михайло вирішив повернутись. Вітер лише посилювався, додаючи до своїх потужних поривів вже відчутної, крижаної люті.

Хоч як йому не кортіло зігрітися чашкою гарячого чаю, але втома і нікуди не зникле похмілля, змушували задовільнити лише склянкою мінеральної води. Втамувавши спрагу, Михайло навшпиньки крадькома, наче бувалий розвідник повертався до своєї кімнати. На мить спинившись біля дверей, він довго вагаючись вирішив все ж таки перевірити друзів. Для власного спокою і надії все ж таки заснути, йому надзвичайно необхідно, після вуличних примар, впевнитись що Аліна нікуди не поділась і спить в своїй кімнаті.

Жодних сюрпризів його не очікувало. Вадим з Аліною міцно спали. Михайлові навіть стало незручно і він подумки почав корити себе, відчуваючи тупість свого вчинку. Добре що вони сплять. Зазирни він в більш пікантний момент, довелось би потім червоніти.

Настирний місяць схоже таки відлив від свого насидженого місця, дозволивши кімнаті понуритись в довгоочікуваний нічний морок. Минув ще доволі довгий проміжок часу, в роздумах про таку спокусливу і в той же час жодним чином не прийнятну для нього, пропозицію Аліни бути разом. В пошуку здавалось безкінечних виправдань і переконань що він вчинив правильно, Михайло непомітно занурився в сновидіння.

Сонце знаходячись в зеніті, безжально палило навколишню пустелю. «Шкода нема з собою сосисок, впевнений що можна засмажити барбекю прямо на капоті Хаммера» з посмішкою думав про себе Михайло, керуючу автомобілем. Поглянувши на пасажирське сидіння він лише дивувався, це ж як Марку вдається так міцно спати за такої пекельної температури. Схоже журналістка і дійсно виявилася ще тою бестією, вичавивши з напарника останні сили. Посмішка розтяглась обличчям водія, коли він спробував уявити собі вигляд цієї кралі.