РОЗДІЛ 7

Травень 2021 року. Клермон-Ферран адміністративний центр департаменту Пюї-де-Дом.

Здавалось цей божевільний день ніколи не скінчиться. Нарада в кабінеті Фернана тривала понад дві години. Останнім кабінет залишав сержант, даючи надію зануритись в таку довгоочікувану для капітана тишу.

– Будуть ще якісь побажання капітане? – стоячи вже в дверному проході запитав сержант.

– Ні дякую, сержанте, – відповів Фернан спершись на підвіконня.

– Двері залишити відчиненими?

– Ні, прикрий будь ласка.

Сержант повільно, здавалось боючись хлопнути причинив двері. Видихнувши, Фернан повернувся до вікна. Розсунувши пальцями горизонтальні жалюзі, визирнув на вулицю. День йшов до свого завершення, на вулиці непомітно темніло. Сповільнюючись рух транспорту на проспекті, рапортував про початок неминучих вечірніх заторів. Про те ускладнений трафік мало хвилював капітана. Він розумів, сьогодні йому ще не скоро вдасться покинути будівлю жандармерії.

Пересилюючи втому Фернан повернувся до свого робочого місця. Пробігши поглядом по розкинутих на столі паперах, почуття безвиході заполонило його. Розуміючи що йому конче необхідно кілька хвилин спокою щоб зібратись з думками, Фернан потягнувся до колиски Ньютона, стоячій по центру робочого столу. Відтягнувши крайню праву кульку, він відпустив її, ритмічний цокіт порушив вже здавалось сталу тишу кабінету. Відкинувшись на спинку крісла, він закрив очі понурившись в роздуми.

– «Що в підсумку ми маємо,» – переосмислюючи інформацію отриману на нараді думав Фернан, – «по-перше потрібно зібрати більше даних на рахунок абатства. Як виявилось, тут не обійшлося без усюдисущого Орлана. Судячи з того, що вдалось відкопати, дивна будівля належить організації зареєстровані як «абатства Мортемер». Дозволи на будівництво і передачу землі від графині у власність організації, оформлювала все таж адвокатська контора «Орлан і Партнери». Судячи з усього Орлан зробив все можливе щоб приховати кінцевого бенефіціара. Нитки ведуть в безкінечні офшорні організації. Знадобиться ціла вічність щоб докопатись до витоків. Потрібно писати сотні запитів до іноземних колег, чекаючи місяцями на відповіді. Здається цей сивочолий знає свою справу. Цей шлях малоймовірно дасть потрібний результат. Думаю треба почати з витоків історії абатства. Треба зв’язатись з Руаном, думаю там допоможуть».

Фернан взяв слухавку телефону внутрішнього зв’язку:

– Сержанте зв’яжіться з Руаном. Нам потрібний місцевий експерт з історії абатства Мортемер. Вважаю, нам не потрібно турбувати колег. Подзвоніть в місцевий університет Руан-Норманді, впевнений в них на кафедрі історії знайдеться потрібна нам людина.

– Яку інформацію нам запросити?

– Не потрібно нам нічого надсилати. Знайдіть людину і домовтесь про зустріч, бажано завтра на ранок. Передзвоніть мені одразу коли матимете відповідь.

– Зараз же цим займусь.

– Дякую сержанте.

Поклавши слухавку, Фернан потягнувся до кульки знову запустивши механізм.

– «З абатством наче зрозуміло. Що дають нам результати експертизи, ось в чому питання. Експерт підтвердив першу ж здогадку. Колесо розірвано кігтями звіря. Вірогідно вовка. Колесо вовк, в абатстві вовк, у графині схоже теж вовк. Так, але як вовк може пояснити зникнення дівчини. Був би це напад звіря, неминуче була б кров і сліди боротьби. Але ж нічого схожого на місці зникнення не виявили. Загадка. Облишим поки вовків в спокої».

Гучно задзвенів телефон на столі:

– Так сержанте слухаю.

– Мені вдалось знайти потрібну вам людину.

– Чудово сержанте, продовжуй.

– Професор кафедри історії Дідьє Робер, люб’язно погодився зустрітись завтра з вами в університеті. Наша зацікавленість історією абатства Мортемер, відверто заінтригувала його. Він запевнив що у нього дійсно є чим нас здивувати.

– Чудова робота сержанте.

– Капітане, готувати машину? Їдемо до Руана.

– Ні сержанте, ніч в автомобілі я не витримаю. В мене до вас ще одне прохання, забронюйте мені авіаквиток на найближчий рейс, і готель вже там на місці поряд з аеропортом.

– Ви летітимете один? Можливо вас хоча би завезти в аеропорт?

– Ні дякую, скористаюсь таксі. Не буду марнувати ваш час в цих заторах. Забронюйте і можете бути вільні на сьогодні. Ще раз дякую сержанте.

– Вважайте вже виконано, – відрапортував задоволений своєю роботою сержант.

Фернан поглянув з полегшенням на шафу. Набута за роки звичка, завжди бути готовим до відрядження полегшувала йому життя. Діставши чорну валізу, невеликих розмірів, задовольняючих габарити ручної поклажі, капітан швидко перевірив її вміст. Наче все необхідне на місці. Повернувшись до столу Фернан прибрав розкидані документи по свої теках. Озернився по сторонах, обдумуючи чи нічого не вилетіло з голови. За мить він все-таки поклав до валізи папку, з останньою справою зниклої дівчини. Резонно вирішивши що в літаку буде трохи часу, ще раз переосмислити зібрані матеріали.

Постукавши, до кабінету зайшов сержант не чекаючи дозволу.

– Ваш літак за дві години, я вас вже зареєстрував на рейс. Готель знаходиться на території літовища в Руані, я їм подзвонив вас чекатимуть.

– Дякую сержанте, можете бути вільні. Гарного вечора.

– Можливо я може ще чимось допомогти? Викликати вам таксі.

– Ні дякую, скористаюсь Uber, це значно швидше.

– Тоді гарної вам дороги капітане. До побачення.

– До побачення сержанте.

Схопивши валізу капітан за традицією присів на крісло. За мить подумки все перевіривши, він вже спускався вуличними сходами жандармерії. Зупинившись біля дороги, він дістав свій смартфон натиснувши іконку Uber. Після кількох секунд пошуку, додаток повідомив що знайдений автомобіль буде на місці за п’ять хвилин. Тим краще подумав Фернан дістаючи пачку сигарет. Божевільний день, здається востаннє довелось викурити сигарету ще зранку дорогою на службу. Та цим планам Фернана не довелось здійснитись. Біле таксі Renault з порушенням правил, розвернулось через подвійну суцільну лінію розмітки, прямо навпроти капітана. Повернувши сигарету до пачку Фернан відчинив дверцята машини. Посміхаючись водій звернувся першим: