РОЗДІЛ 3

Березень 2021 року. Клермон-Ферран адміністративний центр департаменту Пюї-де-Дом.

– Бажаєте постригтись капітане?

– Так Андре. Щось ніяк не вдається вирватись до тебе.

– Давненько вас не було. Постригтись вам і справді не завадить. Заразом і вуса підрівняєм.

– Не кажи Андре. Справ не початий край, просто якесь божевілля. Заглянув сьогодні в дзеркало і зрозумів що далі тягнути нема куди. Думаю поки обідня перерва, знайду кілька хвилин завітати до тебе.

– Знімайте пальто капітане. Наведемо красу, – посміхнувся вже не молодий перукар.

Не встиг капітан розтягнути останнього ґудзика на чорному, довгому, зимовому пальто як роздався дзвінок мобільного в кишені. Відчуваючи як плани знову летять шкереберть, капітан нервово дістав смартфон:

– Капітан Фернан Дюмонт. Слухаю?

– Так… Так... Слідчі вже на місці? Зрозумів за п’ять хвилин буду, – стурбованість наповнила лице капітана.

– Вибач Андре невідкладні справи.

– Розумію капітане, злочинці не сплять. В будь який зручний для вас момент буду радий бачити, – привітливо попрощався Андре.

Швидко вискочивши на вулицю Фернан підняв комірець пальто догори, наче сховавшись від неприємного весняного вітру, під його затишними мурами. Озирнувся по сторонам широкої проїжджої частини дороги. До департаменту жандармерії рукою подати, ось він прямо навпроти нього, але до найближчого пішохідного переходу добрих п’ятсот метрів. Вирішивши зачекати поки один з віддалених світлофорів зупинить рух транспорту, даючи нагоду перебігти дорогу, капітан дістав сигарету з пачки. Покрутив її в пальцях збиваючи тютюн до купи. Тільки но він встиг затягнутись, як в безкінечному потоці машин відкрилось невеличке вікно. Широкими кроками він стрімко перескочив на протилежну сторону проспекту. Вже залітаючи в гору сходами ведучими до жандармерії, Фернан тричі поспіль затягнувся на ходу, кинувши майже цілий недопалок до урни біля вхідних дверей.

Біля кабінету на капітана вже очікував молодий сержант.

– Доповідай, – не зупиняючись Фернан зайшов до свого кабінету.

– Знову Орсіваль, капітане, – повідомив сержант.

– Що знову? Не тягни кота за хвіст. В мене не має часу на твої загадки, – в середині все бурлило наче вода доведена до точки кипіння у чайнику.

– Вибачаюсь капітане, – швидко почав інформувати наляканий хлопець, – зникла молода дівчина. Знайшли автомобіль в трьох кілометрах від поселення. За словами родичів вчора в вечері, близько двадцять першої, повинна була повернутися з Клермон-Феррана. Близько двадцять третьої години родичі забили на сполох. Телефон не відповідав. Доволі швидко знайшли її машину, двигун ще працював. Двері залишались відчинені. Передне колесо виявилось пробитим. Судячи з усього відчувши що з колесом щось не гаразд, вона зупинилась на узбіччі. Вийшовши з машини, вона навіть не причинивши двері, наче розчинилась.

– Криміналісти вже на місці?

– Виїхали годину тому, повинні вже працювати. Першими прибули патрульні вони оточили територію. Гірські пошукові бригади вже працюють. Чекаємо на гелікоптер.

– Що з її телефоном. Відслідкувати намагались?

– В цьому немає потреби телефон виявили в авто.

– Добре готуйте машину, за десять хвилин їдемо до Орсіваля.

– Виконую, – сержант швидко залишив кабінет зачинивши за собою двері.

– «Орсіваль, Орсіваль, клятий Орсіваль. Що з ним не так? Дванадцятий випадок за останні десять років». – Фернан поглянув на стос папок викладених одна на одну, в кутку робочого столу.

Розслідування минулих загадкових зникнень не принесли результатів. Жодної путньої зачіпки. Ні слідів, не тіл. Містика якась. Щось підказувало капітану, що папка з ділом цієї дівчини ляже не підйомним вантажем, поверх інших одинадцяти на його столі. Фернан думками вже передчував непросту розмову з керівництвом в Парижі, але щось доповідати таки необхідно. Так просто поховати таку кількість справ не вдасться. Крісло вже давно загойдалось під ним після невдалої спроби натиснути на Жильберту де Габен. Чомусь відчував він, лише графиня може пролити світло, надавши хоч якісь подробиці. Але графиня мовчала не промовивши жодного слова. Зате її адвокат Орлан, – «ох і неприємний тип», – зауважив капітан, сколихав повітря аж до столиці. Фернану вже неодноразово дали зрозуміти, без незаперечних доказів, до графині не наближатись. До всього ще й це дивне, наче виросле з землі абатство. Вони вже тричі проводили там обшуки. Здається обстежили кожен сантиметр будівлі, та не знайшли геть нічого. Жодного натяку що там взагалі хтось, колись, був. Навіть якщо там і жили якісь монахи, вони ретельно зачистили сліди свого перебування.

Не минуло і тридцяти хвилин, як поліцейський автомобіль вимкнувши проблискові маячки, зупинився за кілька кілометрів від Орсіваля, біля старенького червоного хетчбека Renault 19. Першим з авто вийшов капітан Фернан, одразу направившись до криміналістів поряд з якими стояв слідчий.

– Привіт, будь ласка скажіть що в вас є хоч щось на цей раз? – капітан звернувся до поліціантів, які щось уважно нотували до своїх блокнотів.

– Відверто кажучи, первинний огляд ставить більше питань, ніж відповідей, – відірвавшись від записів повідомив слідчий.

– Тоді давайте по порядку що ми маємо?

– Схоже на те що подія відбулась в півгодинному проміжку, між двадцять першою тридцять і двадцять другою. О двадцять першій тридцять дівчина востаннє скористалась телефоном намагаючись відправити повідомлення.

– Кому вона писала?

– Писала своєму хлопцю, повідомляла що вже поряд, невдовзі буде дома. Та виходячи з того що вона не встигла відправити повідомлення, цей час є початковою точкою.

– Хлопця знайшли?

– Так саме він з друзями знайшов автомобіль, він довго був тут, зараз з більшістю місцевих приєднався до пошуків. Але він чистий в нього алібі. Був весь вечір з друзями. Вони разом і відшукали автомобіль, вже після двадцять третьої години.