Щось пішло не за планом

Навчальний рік наближався до завершення. Ще кілька тижнів і сьомий клас залишиться позаду. Дмитрик з одного боку з нетерпінням чекав, коли вже можна буде відпочити від цього навчання, а з іншого — хвилювався стосовно того, які оцінки він принесе в табелі додому. А тут ще і мама днями поцікавилася:

 - І до чого нам з татом готуватися? Сподіваюся, не одні трійки будуть красуватися в табелі?

 - Ну чому відразу трійки? - заперечив Дмитрик. - Попереду ще контрольні, так що є можливість покращити свої результати.

 - Головне, щоб у тебе бажанням було їх покращити, — похитала головою мама.

А в Дмитрика і справді було бажання здивувати батьків гарними оцінками, але події аж ніяк цьому не сприяли.

Почалося все з геометрії. Напередодні Ганна Сергіївна урочисто повідомила, що на наступному уроці буде підсумкова контрольна, то ж для того, щоб мати гарний результат, потрібно повторити матеріал за весь 7 клас. 

 - Цього тільки не вистачало, — подумав Дмитрик, — це ж цілий підручник потрібно перегортати. А ще формул там стільки…

Від цих думок у нього аж настрій зіпсувався, так що навіть Славко помітив.

 - Ти чого скис? Через контрольну чи що?

 - Та через неї. Он скільки треба всього повторити.

 - Дурниці то все, — відмахнувся Славко, — ми увесь той матеріал і так проходили, та і контрольну не одну написали. Так що справимося і цього разу. Давай краще мʼяча поганяємо.

Дмитрик вагався, але вже за кілька хвилин вони зі Славком безтурботно бігали з мʼячем.

 - А з контрольною якось буде, — заспокоював себе він, — я ж цілий рік вчив ці фігури та формули, щось обовʼязково згадаю.

Але на контрольній памʼять Дмитрика підвела. Він дивився на завдання і було відчуття, що бачить їх вперше. Від хвилювання він почав крутитися на стільці так, що аж вчителька це помітила.

 - Юрченко, ти чого не можеш всидіти? Вже виконав усі завдання?

 - Та ні, то я думаю так над ними.

Ганна Сергіївна лише похитала головою і нічого не відповіла, але час від часу поглядала на нього, так що списати щось теж не вийшло.

З горем пополам Дмитрик розв'язав одну задачу і, важко зітхаючи, віддав зошит вчительці.

Зрозуміло, що та трійка, яку він отримав за роботу мало його порадувала.

Та сама історія відбулася і з алгеброю, тільки цього разу вони зі Славком вирішили морозиво в парку поїсти та качок погодувати.

На диктанті з української мови Дмитрик, як не намагався зрозуміти, де які розділові знаки ставити, коли Вікторія Олегівна робила паузи, нічого не виходило. Тому він просто навмання ставив коми. Ну а про граматику, то і взагалі нема що казати…

Не склалося і з тестом по історії, бо всі дати переплуталися в голові Дмитрика, а вдруге вгадати їх не вийшло.

І ось сьогодні вже святкова лінійка з нагоди останнього дзвоника. Мама ще звечора попрасувала одяг, а також не забула і про квіти.

Дмитрик швиденько втягнувся, схопив букет і побіг на вулицю, де на нього вже чекав Славко.

Настрій у хлопців і справді був святковий, адже всі ці завдання, тести та контрольні залишилися позаду, а попереду ціле літо, сповнене захоплень та пригод.

Але тривав цей настрій не довго. Після лінійки усі зібралися в класі, щоб отримати табелі та попрощатися з Ганною Сергіївною до вересня. Варто було Дмитрику поглянути на свої оцінки, як думки про безтурботні канікули змінилися на зовсім протилежні. Адже в табелі, мов під копірку, по всіх предметах стояли трійки й лише фізкультура виділялася серед них своєю четвіркою.

Дмитрик навіть уявити боявся, якою буде реакція мами на такі результати, а тому дорогою додому розмірковував, як цю реакцію помʼякшити.

 - Може, прибратися у квартирі чи посуд помити, — думав він, — чи в магазин сходити… 

Та жодна з ідей йому не подобалася, бо ясно було, що це навряд чи зможе заспокоїти маму. Звісно, що з часом все владнається, але ж до того ще треба дожити.

 - Точно, час! - раптом вигукнув вголос Дмитрик.  - Якщо пройде час, то мама вже не так реагуватиме.

І тут в його голові зʼявилася, як йому здавалося, гарна ідея.

Коли мама прийшла з роботи й відразу майже з порогу спитала про табель, Дмитрик винувато розвів руками й сказав:

 - А нам не віддали їх сьогодні. Там якісь проблеми чи то з підписом, чи з печаткою, так що отримаємо їх лише у вересні.

 - Як так? - від здивування мама аж застигла на місці.

 - Та я і сам не знаю, Ганна Сергіївна так сказала, — Дмитрик намагався говорити впевнено, але відчував величезне хвилювання. 

 - Бути такого не може, — не могла заспокоїтися мама, — я завтра ж зателефоную до школи. 

Такого повороту подій Дмитрик не очікував. Він відчув, як похолонули пальці рук та ніг, натомість на щоках зʼявився багрянець. Мама в цей час вже метушилася на кухні, а тому не могла помітити тих змін, які відбувалися з її сином.

Дмитрик напружено думав, що робити далі:

 - Зізнатися зараз, але як? Але ж якщо мама зателефонує в школу, то про все дізнається і тоді буде ще гірше…

Здавалося, що всі думки зайшли в глухий кут і вихід був лише один — в усьому зізнатися. Але Дмитрик ніяк не міг наважитися. Він ходив на кухні довкола мами, намагаючись розпочати цю розмову, але ніяк не виходило. 

Аж ось і тато прийшов. І тут Дмитрик зрозумів, що це — його останній шанс. Адже тато спокійніший за маму і на все реагує зовсім не так, як вона.

Тому Дмитрик підійшов до нього і майже пошепки сказав:

 - Татку, мені потрібна твоя допомога. Можемо піти до мене в кімнату?

У хлопчика був такий вираз обличчя, що тато навіть запитувати нічого не став, а пішов слідом за сином.

Далі, плутаючись в словах та схлипуючи від сліз, Дмитрик розповів тату, як приховав від мами правду про табель та оцінки. Той слухав уважно, не перебивав і лише час від часу зітхав. Нарешті, вислухавши сина, сказав:

 - Ну і заварив же ти кашу, сину. Але бачу, що і гідність ще є в тобі, та і мужність зізнатися бодай мені, теж знайшов. Що ж, бери свій табель, підемо здаватися мамі.