Перший раз в сьомий клас

Ранок. Сонце крадькома заглядає крізь фіранку, ніби намагаючись розбудити Дмитрика, який так солодко спить. Ще кілька хвилин і тишу в кімнаті розвіє голосний спів будильника.

Літо, сповнене пригод та веселощів, залишилося позаду. Попереду -  новий навчальний рік. Попереду - сьомий клас.

Дмитрик нехотя відкриває очі й бачить святковий одяг, який ще звечора мама попрасувала й акуратно повісила на дверцятах шафи. Його почуття змішані: з одного боку так хочеться зустрітися з друзями, але з іншого — приходить усвідомлення того, що канікули закінчилися, а отже знову на нього чекає девʼять місяців навчання.

 - Час снідати, — лагідно промовляє мама, заглядаючи в кімнату до Дмитрика.

 - Добре, мамо, — ще сонним голосом відповідає той і встає з ліжка.

І ось Дмитрик вже стоїть внизу біля підʼїзду та чекає на свого друга Славка. В руках у нього величезний букет квітів. Щоправда, він всіляко намагався від нього відкараскатись, але мама наполягла:

 - Що ж це за свято без квітів? Букет потрібен обовʼязково, — констатувала вона, вибираючи найкращі та найбільші айстри.

Дивлячись на квіти, Дмитрик мимоволі згадав про свою пригоду з ними у бабусі й на мить йому стало сумно.

 - От би зараз повернутися в село, сходити на озеро, зустрітися з Женькою, — розмірковував він.

Від думок його відірвав Славко, який майже побіг назустріч товаришу. Вони не бачилися майже три місяці, а тому на обличчі кожного можна було побачити непідробну радість від цієї зустрічі.

За цей час у кожного з них накопичилося стільки новин, що навіть дороги до школи не вистачило, щоб усім поділитися. Так за розмовами хлопці й не помітили, як опинилися біля знайомих воріт. На подвірʼї вже стояли інші однокласники, які очима шукали своїх друзів. Навкруги стояв шум і гам. На перший погляд, здавалося, що всі ці школярі зібралися тут лише з однією метою — поговорити, поділитися враженнями про свої канікули.

Аж ось до учнів підійшла Ганна Сергіївна. Вона мала дуже гарний вигляд: сукня, підбори, макіяж, зачіска. Здається, вона змогла добре відпочити від своїх шибеників.

Дмитрик підійшов до неї й простягнув букет квітів:

 - Вітаю Вас зі святом першого вересня, — швидко виголосив він.

 - Дякую, Дмитрику, — посміхаючись, відповіла вчителька.

Вже за мить в її руках зʼявилася така кількість квітів, що вона ледве могла їх втримати.

 - Дмитрику, допоможи мені, — Ганна Сергіївна раптом звернулася  до хлопця. - Віднеси квіти до класу та постав у вазу, будь ласка.

Прохання було дуже несподіваним для хлопця, а тому він навіть не встиг отямитися, як вчителька вже віддала йому всі букети. 

 - От халепа, — подумав він. - Усі нормальні учні стоять, спілкуються, а я повинен з цим «віником» носитися. Нічого сказати, гарно починається день.

З такими думками він і зайшов до класу. Тут зовсім нічого не змінилося за ці три місяці. Ті самі столи, стільці, дошка. Навіть напис на парті зберігся, який вони видряпали вдвох зі Славком.

Дмитрик поклав квіти на стіл і заходився шукати, у що б їх поставити. Та, як на зло, вази ніде не було: ні на підвіконні, ні на столі, ні на підлозі. Вже помітно нервуючи, він відчинив дверцята шафи й помітив її аж на верхній поличці. З незадоволеним виглядом хлопець підставив стілець, став навшпиньки та потягнувся за вазою. Діставши її, він полегшено зітхнув, та в цей момент втратив баланс, похитнувся і… скляний виріб із гучним дзвоном впав на підлогу. У Дмитрика враз усередині все похололо.

 - Тільки цього не вистачало, — розчаровано подумав він, піднімаючи з підлоги залишки того, що раніше називалося вазою.

За цим заняттям його і застала Ганна Сергіївна, яка, побачивши, що хлопця довго немає, вирішила піти й перевірити, що там трапилось.

 - Ласкаво просимо до нових пригод, — посміхнувшись сказала вона.  - Ти як? Не поранився? 

 - Та я в нормі, а от квіти тепер нема куди ставити, — винувато розвів руками Дмитрик.

 - Будемо вважати, що то на щастя, — сказала вчителька і допомогла хлопцю прибрати залишки скла з підлоги.

Квіти вони поставили в невелике пластикове відерце, яке їм дала прибиральниця. Як не дивно, але в ньому вони теж виглядали дуже гарно.

Ввечері Дмитрик розповів про свою пригоду мамі, а вже за кілька днів він ішов до школи з новою вазою, яка була в рази кращою за ту стару, але постійно нагадувала Дмитрику про яскравий початок сьомого класу.