Глава 34. Шикуйсь! Відповідай на питання!

Кожна фраза супроводжується обов’язковим «А чого?». Кожна. Це навіть важко собі уявити. І відповідати сенсу немає, бо після кожної вашої відповіді знову звучить:

- А ЧОГО?
Єдиний вихід в якійсь момент замовчати і просто перестати відповідати. Але ми ж не шукаємо простих шляхів, бо у нас тут на всіх шість вищих освіт, ми любимо дітей і не звикли пасувати перед труднощами. 
І мова не про те, що ми не можемо відповісти на якесь питання, на кшталт, чому небо синє чи хто подряпав ту кицьку. Мова про те, що Андрійчика не так вже цікавить наша відповідь, як подобається задавати питання, очікуючи, коли, ми, зрештою, видохнемося. 
А якщо питання дійсно серйозні, то це більше нагадує суворий іспит, а не бесіду. Я чи Дарина відповідаємо, він в той самий момент починає «розгортати» наші відповіді і робити їх  більш яскравими і докладними. І все це тоном яким зазвичай розмовляють з маленькими дітьми:
    - Взуй капці, тут брудно.
    - А чого?
    - Бо підлогу ще не помили.
    - А чого?
    - Бо мама не встигла.
    - А чого?
    - Готувала їжу.
Поміч ведучого:
- Так, мама готувала обід для Андрійчика, для татка, щось смачненьке, чистила овочі, варила борщика... 
Заперечлива натура
Продовжується період заперечення. Будь-яка пропозиція, навіть якщо він щойно просив того самого, спочатку відкидається:
- А чого це? Я не піду в парк! 
І тут головне не вмовляти, а одразу погодитись, що так, не піде, тоді він миттєво змінить рішення на потрібне партії та уряду.