Глава 20. Міс Чарівність та діра велика.

4-місячну сестру Андрійчика, Ганнусю, теж талантами не обділили. Вона надзвичайно чарівна (так-так, вам не почулося, у свої 4 місяці!) і дуже любить посміхатися. Але ті, посмішки, які вона дарує матері, бабусі чи мені і порівняти не можна з тими, які вона дарує представникам чоловічої статі. Посмішки супроводжуються казковими «трелями», хихиканням, та іншими способами, що роблять її чарівність непереможною. Кокетка в памперсі, Леді у повзунках. Хто б знав!

В  той же час Андрійчик – то не тільки кілограми суцільного позитиву, то ще й практична допомога у пошуку речей, що вважалися безнадійно загубленими. Я не жартую, мені спало на думку питати у нього, чи не бачив він чогось, а він, у більшості випадків – бачив, бо діти більше звертають увагу на всякі дрібниці і рівень огляду у них трошки інший.

Так одного разу ми шукали мухобійку. Перерили все, доки мені не спало на думку запитати оракула:

    - Андрійчик, ти не бачив?

    - Бачив.

    - І де вона?

    - У дірі великій (саме такий билинний порядок слів).

На цьому місці ми всі трохи розгубилися, бо знайти у нашому домі «діру велику» то нескладно, їх безліч, але як визначити, яку саме має на увазі Андрійчик. І знов я зметикувала:

    - Андрійчик, а покажи, де діра велика?

І він показав! Між кріслом і шафою. І дійсно, не посперечаєшся – діра велика, і мухобійка була саме там!