Глава 6. Регіт, хрюкання та інші корисні звички.

У племінника з’явилася нова звичка. Він став виражати свої позитивні емоції гучним вереском і криком. Причому це саме позитивні враження та емоції, щось на кшталт: «як добре, що ми всі тут сьогодні зібралися!», «як гарно, що світить сонечко», «люди, я вас всіх люблю!», «життя прекрасне!» тощо.

Вереск стоїть такий, що дрижать шибки, а я вже тиждень ходжу с закладеними вухами – і це не перебільшення. Порівняти силу цього вереску я можу тільки з голосом Бога з фільму «Догма». І звідки в цій малесенькій людині стільки позитиву і, головне, така сила голосу?

До речі він ще і хрюкати почав. Від сміху. Можу з гордістю зізнатися, що то я його навчила. Авжеж, тітонька поганому не навчить.

Мати, до речі, також. Дашка навчила його не просто пускати слину, а розбризкувати її під тиском у різні боки зі звуком «пррррр», так я ж нічого не кажу за це.

Погодьтеся, що хрюкання на цьому фоні взагалі виглядає як зі списку королівських манер. А діло було так. Я з чогось реготала (мабуть з чергової його витівки) і раптово хрюкнула. А він почав мені відповідати.

Після цього сеанс реготу продовжувався ще десь півгодини, причому не тільки за нашою участю. Що казати, це не племінник, а десять кілограмів відбірного позитиву. 

До речі, вчера, 15 серпня він пішов. Самостійно. Все, я переїжджаю жити на горище разом зі своїм комп’ютером, бо, здається, інакше нам з ним не вижити