Розділ 12

Зоряна

Останнім часом кількість Назара в моєму житті різко зменшилася. Хлопець перестав мені писати, щось коментувати і лайкати. Спочатку було незвично, а потім трохи зачепило.

Я навіть полізла до нього на сторінку перевіряти його останню активність - виявилося, що хлопець навіть в своєму Інстаграмі давно нічого не постив.

Що трапилося? Може у нього щось сталося?

Ну, хто я така, щоб переживати про хлопця, з яким у нас було всього пару розмов і один трихвилинний танок?!

Крім того, навіщо це все безпосередньо мені?

Подумавши про це з такого боку, я просто відправила свої думки якомога подалі, в найпотаємніші куточки душі.

Тим більше, що зараз мені було чим зайнятися. У мене були підписані кілька контрактів одночасно. Багато компаній готувалися до Хелловіну. І, хоч зараз було досить рано для цього свята, але у мене вже утворилася величезна черга з бажаючих мого фото з гарбузом. Ким я тільки не була - і жінкою-кішкою, і Попелюшкою разом зі своїм гарбузом, і навіть Харлі Квінн.

Тому вільного часу у мене зараз не було зовсім.

Хоча ні, обманюю - одного разу я все ж виділила годину. Мене запросив на побачення мій сусід. Він уже давно про це просив, але в цей раз я-таки наважилася. А чому ні?! Всі навколо зустрічаються, чим я гірша?

Вовка був милим і ввічливим, абсолютно мене не дратував, але наше спілкування було дещо ванільно-нудотним. Може, я просто втомилася останнім часом і так дивно на все реагую?!

Пообіцявши хлопцеві, ще раз коли-небудь приділити йому час (сама ж подумала, що в такому форматі, на жаль, швидше за все не приділю), я вирушила додому.

Налила чаю на кухні і втупилася в осінній пейзаж за вікном. Десь дзеркальцем блиснула проїжджаюча машина і мені недоречно згадався вечір в клубі, спалахи диско-кулі, величезний келих мартіні.

Навіщо взагалі цей хлопець до мене підійшов? І як він дізнався про коледж?

Почекай, адже він щось казав про папку. Я поспішно вирушила в кімнату до ноутбука. Чай залишився вистигати в кухні на столі.

Тремтячими руками, ледь потрапляючи по потрібному місці, я шукала заповітну папку. Дивно, нічого з неї не пропало - всі файли, які я зберігала, були на своїх місцях. Стривай, це що ще за картинка? Цього тут точно раніше не було.

Я відкрила і завмерла. На мене з монітора дивилися ми з Назаром - хлопець зробив руками сердечко, а ззаду нас височіло мартіні. Ми обидва тут виглядали щасливо, хоча і кожен сам по собі.

Я довго сиділа і дивилася на фото. Намагалася не думати ні про що. Так і заснула, підперши руками голову біля монітора.

Вранці я ще раз похапцем глянула на фото, закрила ноутбук і втекла в інститут.

Я стояла в пустому коридорі біля кафедри з української мови і чекала свого додаткового часу. Я хотіла пройти предмет за прискореною програмою, щоб більше звільнити місця для роботи. Викладачка погодилася піти мені назустріч.

У сусідньому кабінеті хтось розмовляв на підвищених тонах. Схоже, сперечалися. Я очима утупилася в телефон. Погано підглядати або взагалі підслуховувати.

Раптом з кабінету вийшов наш викладач економіки. Я привіталася і продовжувала чекати.

Здається, там, за стіною, ще хтось залишився. Адже не міг викладач сваритися сам з собою?

Раптово в приміщенні пролунав такий гуркіт, що я запереживала. Раптом комусь там стало погано? Може, там впала людина?

Рвучко відкрила двері і завмерла.