Розділ 10

Назар

Ну, що за дівчисько таке?! Така мала, а стільки на неї зусиль! Тут чомусь недоречно згадався наш танок, цнотливі обійми та наша помітно відчутна різниця в зрості.

Що не кажи, а я навіть почав поважати Зоряну за її тверду позицію. Мені жодного разу не попадалися дівчата, що відмовлялися від грошей (або в моєму випадку – не тільки грошей). Доля ніби випробовувала нас обох на міцність. Або ж на впертість. Поки що ми йшли паралельно. Це було навіть цікаво. Але мені починали заважати всякі думки, які періодично лізли в мою голову без дозволу. Інстаграм я взагалі боявся відкривати. Інакше ризикував зависнути на фотці Зоряни, особливо на її привабливих губах.

Поки ми з Мозком вирішували питання з оплатою коледжу Зорьки (Ну, як вирішували? Вирішував мій друг-хакер Ігор Мозок, я ж просто був присутній при його махінаціях з її ноутбуком по віддаленому доступу), до мене знову підійшла Сніжинка.

Останнім часом вона щось сильно мені почала набридати. Постійно вимагала уваги, якої їй раніше було не потрібно.

Сніжана була дочкою головного конкурента мого батька. Красива дівчина, яка поєдналася з можливістю насолити ворогові нашої сім'ї, три роки тому привернула мою увагу. Як виявилося, тоді не тільки вона сподобалася мені, але і я їй. А може вона теж вирішила підтримати протистояння наших батьків і закадрити мене, щоб в разі чого був тиск на конкурентів. Цілком можливо. Хоча про це ми з нею ніколи не говорили.

Ми почали зустрічатися. Вірніше навіть не зустрічатися, а проводити разом час. З нею завжди було приємно. Завжди і в усьому. А найголовніше - їй не потрібні були мої гроші, адже ми були одного соціального кола.

Потім вона мені набридла, і я перевів свою увагу на іншу красуню. Сніжинка була абсолютно не проти таких стосунків. Вона відпускала мене побігати по іншим, а потім я завжди повертався до неї. Чому? Не знаю. Напевно, звичка. А може стабільність якась.

Тому сказавши Зоряні про дівчину (одну), я не збрехав. Чисто технічно вона і була моєю дівчиною. Ніби як дівчиною. Якщо це взагалі можна було назвати стосунками.

Але якщо у неї не було поваги до себе, чому вона повинна була бути у мене?

- Сніжано, думаю, нам треба з тобою поговорити, - я потягнув дівчину в порожню кімнату, щоб поспілкуватися без свідків. Як тільки ми залишилися одні, я приголомшив її новиною. - Нам треба розійтися.

- Як зазвичай? - запитала вона з відсутністю емоцій на гарному обличчі. Підозрюю, що вона в своєму віці почала колоти ботокс. Навіть я знав про цю модну процедуру молодості, яку іноді молоді дурочки собі проводили.

- Ні. Назавжди, - відрізав я.

- Я тобі набридла? - з тією ж мімікою запитала Сніжка.

- Ні, звісно, ні. Просто давай спробуємо побути окремо один від одного, - я не міг знайти адекватну причину, щоб пояснити своє рішення. Бо я й сам її не знав. Просто чомусь захотілося зробити саме так. - Домовилися? - подивився на неї ще раз. - От і добре, - попрямував до дверей.

- Це все вона??? - раптом вибухнула шквалом емоцій Сніжинка, пустившись в сльози.

- Хто вона? - я завмер на порозі кімнати.

- Інста-Барбі, - продовжувала плакати колись кохана дівчина.

- Ні, звичайно, - поспішно сказав я та покинув кімнату. Адже я був упевнений, що точно не через неї.