Розділ 8

Назар

Я, звичайно, не психолог, але, здається, мій план спрацював на всі 100%. Сам я, як і сказав Зоряні раніше, фото не викладав, але це зовсім не означає, що цього не зробили мої друзі. Я попросив про послугу Борю, і той транслював наш танець в прямому ефірі. А далі - справа техніки. Люся, моя сестра, яка мені була винна одне бажання за те, що я прикрив її перед батьками, саме в цей момент перебувала вдома,  "випадково" заверещала, побачивши улюбленого брата, і відразу ж не забула показати свій телефон батькові.

Начебто і перша сходинка у напрямку мети (переконати батька) була мною досягнута, але радості це чомусь не принесло. На душі ніби був невеликий смуток. Було трохи соромно обманювати цю хорошу довірливу дівчинку. Вона і справді повірила, що я від неї відстану. Але не в моїх це правилах і не в моєму характері - упускати те, що мені належить.

Спогади про приємну близькість красуні, про її м'яко лежачі на моїй шиї руки, про її чудовий легкий квітковий запах аж ніяк не сприяли тому, щоб голос совісті був негайно придушений ще в зародку.

Зазвичай дівчата, яких я обманював або використовував, посередньо погоджувалися на таку поведінку. Вони прекрасно знали, хто я такий, і не тішили себе ілюзіями, що я поведу себе якось інакше.

Зоряна ж, очевидно, була зовсім іншою. Адже всі попередні дівчата негайно взяли б гроші, які я пропонував, і вважали б за щастя провести цілий місяць поруч зі мною. Вона від цього відмовилася. А зараз ще, певно, думає, що я краще ніж я є, бо відсутністю фоток я довів, що не обманюю.

Гірко було навіть помислити про те, що взагалі десь на світі є така людина, яка може так добре думати про мене. Я настільки звик до своєї маски, завдячуючи якій всі сторонні особи бачили мене тільки бабієм, що звик жити за батьківський кошт. Що ж, звичну маску носити легше. Не буду їх розчаровувати.

Як і обіцяв, за весь цей вечір я жодного разу не підійшов до Зоряни. Але це, звісно, не заважало мені потайки поглядати на неї. Думав, що до дівчини відразу ж вишикується черга з залицяльників, щоб запросити її на наступний танок. Але вона вела себе так, що певно ні в кого й думки не було підійти до неї близько. Хоча, певний, якщо б і підійшли, вона б їх зразу ж відшила. Це розуміння неабияк гріло душу. Я відчував себе особливим.

Хоча, можливо, я просто був занадто наглим. Але все ж…

- Пішли, - підійшов до мене Бор, який весь вечір нудьгував у цьому клубі.

Друг був таким самим, як і я, бабієм та мажором. Це, однак, не заважало нам ділитися один з одним дівчатами та ділити болещі і радощі разом.

Я кивнув, кинув ще один швидкий погляд на Зоряну, яка в цей час з кимось розмовляла, та покинув будівлю клуба.

Ми посідали у тут же припарковані тачки та рвонули з місця. Дорогою постійно обганяли один одного та сигналили всім проїжджаючим на зустрічній смузі. Було весело. Не так, як коли я розбив свою Беху, бо тоді в мене ще й напої з собою були та якась незнайома кралечка на сусідньому сидінні, але теж не менше.

Я вже відчував свою перемогу, вона точно була у мене в кишені. Залишається діло за малим. Треба сподобатися Зоряні. Подобатися дівчатам я вмів. Якщо б десь був інститут з пікапу та причарування, то я там точно був би найкращим викладачем.

Але спочатку я мав зробити ще дещо. Треба перевірити свої сумніви. Один швидкий дзвінок визвав потрібну мені людину саме туди, куди ми з Бором направлялися. Деколи ми усією нашою великою компашкою збиралися на дачі у Руса. Хлопці, дівчата, багато випивки. Дехто грався різною фігнею. Але мене особисто це ніколи не приваблювало. Я маніакально стежив за здоров’ям, як би не іронічно це виглядало, дивлячись на мої відносини з алкоголем.

Потрібна людина вже була на місці та встигла зробити все те, про що я її просив.

Тільки-но ми схилилися над екраном мого телефону, як над вухом пролунав знайомий голос.

- Привіт, коханий, - жіночі руки оплели мою шию. Відчуття кардинально відмінні від тих, як мене обіймала Зоряна. Ні, про це думати зараз зовсім не потрібно.

- Привіт, люба, - відповів я, скидаючи її руки та продовжуючи свою незакінчену справу. – Я зараз зайнятий.