Розділ 4

Зоряна

- Мені потрібна твоя допомога, - очі Назара ніби пропалювали мене наскрізь. – Будь моєю дівчиною. Я маю на увазі не справжньою, - тут же пояснив він, зловивши мій шокований погляд.

- Тобто? – не зрозуміла я.

- Тобто ми просто будемо всім казати, що ми разом, хоча насправді не будемо разом, – роз’яснював мені хлопець, ніби малій дитині.

- Вибач, я тебе не розумію. Як це разом і не разом? – я все ще не могла второпати всіх плюсів такої дивної пропозиції.

- Ти що ніколи так не робила? – брови Назара поповзли вгору. – Не кажи, що ніколи не була ні з ким заради вигоди? Або ж не прикидалася?

- Звісно, ні, - чудернацька у нас виходила розмова. – Та і яка мені з цього вигода? Як, власне, і тобі? Ти що побився об заклад з кимось на мене? Якщо так, то я в такому не беру участі.

- Ні, не побився, - протягнув Назар. – Я таким не займаюсь. Настільки нудно мені ніколи не було, - променисто посміхнувся хлопець.

- Тоді поясни, бо я тебе геть не розумію, - призналася я. – Я б ще зрозуміла, якби ти мене у якості запрошеної гості на якесь свято позвав, але дівчиною бути?!

Назар подивився на свої гарні сильні руки, ніби трохи вагаючись, а потім зітхнув і почав пояснювати.

- Розумієш, у мене тут така ситуація складна з пращурами моїми вийшла. У мене випускний курс, але навчання я підтягну, за це можна не переживати. Гроші вирішують все, - він знову посміхнувся. - Просто мій батько - людина вельми суворих правил. Він, звичайно, давно закривав очі на всі мої витівки, але остання його дуже розлютила. Я знову розбив тачку. Тільки тиждень тому куплену Беху. Коротше, він сказав, що якщо я не візьмуся за голову, то він позбавить мене всіх грошей і не візьме до себе на тепленьке місце після закінчення інституту. Ах, та, ще одне -  і з дому попре. Перспектива, як бачиш, зовсім не райдужна. Я так звик до всіх благ цивілізації, що ніяк не можу від них відмовитися. Ну, не буду ж я безхатченком?!

Я слухала з цікавістю, але ніяк не зі співпереживанням. Це не моє життя і не моє рішення. Крім того, про такі "блага цивілізації", про які він говорив, я мала досить поверхневе уявлення.

- Загалом він прийшов до мене на розмову, а я як раз копався в Інстаграмі. Випадково в стрічці спливло твоє фото і я, ні про що не думаючи, сказав, що вже взявся за голову, дівчину собі хорошу знайшов. Ось вона, мовляв, моя дівчина, яка усього в цьому житті досягла сама. Соррі, я не хотів тебе так принижувати.

- Ти серйозно зараз? - тепер уже я дивилася на Назара, як на божевільного. - Ти вважаєш, що це принизливо самому всього досягати в житті? Вибач, нам нема про що з тобою говорити, - я піднялася зі свого місця.

- Я заплачу тобі дуже багато. Тобі вистачить на все, що ти там собі хочеш, - відразу ж перейшов до головних аргументів хлопець. - Дуже багато.

Ця фраза змусила мене на секунду задуматися. Я була вже на півдорозі до своєї мети, половина мого навчання в коледжі у мене вже була в кишені, але залишалася друга половина. А заклад був настільки престижним, що, в разі мого вступу, мені потрібно було показати на банківському рахунку суму, необхідну для всіх трьох років навчання, не включаючи витрати на житло та проживання в цій недешевій країні.

- А насправді у тебе є дівчина? - повільно запитала я, все ще перебуваючи в своїх думках. Для мене зараз це був головний аргумент. У мене були свої принципи.

- Є, звичайно, - засміявся Назар. - І не одна, - потім побачив мій погляд і виправився. - Я пожартував. Одна, звичайно.

- Тоді нічого не вийде, - похитала головою я. - Я не згодна. І це моє остаточне рішення.

Гроші грошима, але йти проти совісті я не хотіла. Навіщо обманювати людей і робити боляче людині? Одне діло, отримати гроші за те, що «зіграю його дівчину», реально не маючи при цьому хлопця, зовсім інше – обманювати дівчину, яку він мав.

- Невже це має для тебе якесь значення?! До того ж, я тобі непогано заплачу! – підмогнув мені Назар, обпершись ліктями на стіл і коханим поглядом зазираючи мені в очі. Та враз вираз його обличчя змінився на нормальний, і хлопець голосно засміявся. - Вибач, я досі не можу звикнути, що ти – це ти.

- Дякую, мені твої гроші непотрібні, - в глибині душі я була ображена тим, що він бачить тільки мою яскраву обгортку.

- Я дам тобі 50 тисяч за місяць. Я маю на увазі зелених. Подумай, де ще ти стільки заробиш. Буду чекати твоєї відповіді до завтра, - він піднявся з місця і, кинувши на стіл кілька дуже великих купюр за навіть не надпиту каву, швидко вийшов з ресторану.