Частина 8. Нік

  Що маю сказати, маленьке тендітне створіння на ім’я Ніка заполонило всі мої думки. Не минає й хвилини, щоб я не думав про неї та не мріяв про те, як затягну її в темне затишне місце і цілуватиму, цілуватиму, цілуватиму… Передчуваю вихідні, які планую провести в «Індіго», спостерігаючи за тим, як неймовірно танцює моя дівчинка. Але, нажаль, моїм планам не судилось здійснитись.

- Сину, ми летимо на вихідні до Стамбулу, - повідомляє по телефону батько. – Нашу сім’ю запросили на день народження. Тож вечором п’ятниці вилітаємо чартерним рейсом.

  Нема сенсу пояснювати, що в мене були свої плани, батька ніколи вони не цікавили. Тож намагаюся підійти з іншого боку:

- Моя присутність там обов’язкова? Може я….

- Твоя присутність обов’язкова, - перебиває мене папа. – Це день народження Давида Романовича, мого головного партнера. Його діти також будуть присутні, тож варіант приїхати не в повному складі не розглядається.

- Тобто, Крістіна теж буде? – обережно цікавлюсь я. Тепер мені остаточно перехотілось летіти.

- Авжеж! Тож в тебе буде компанія. Пригадую, ви вдвох непогано ладнали.

  Ага, ладнали. Ми зустрічалися в одинадцятому класі. Це були мої найдовші стосунки. Я був закоханий, і здавалось, Крістіна також. Але вона проміняла мене на кар’єру моделі, поїхавши працювати закордон, спершу – в Китай, а тоді до Європи. Деякий час я слідкував за її інстаграмом, відслідковував її переміщення по світу, а тоді забив. Почав гульбенити, зібрав свій власний музичний бенд, завдяки чому обріс величезною кількістю шанувальниць, і згодом зовсім забувся про колишню. Лиш іноді, проїжджаючи повз будинок Рудковських, що знаходиться по сусідству з батьківським, згадував про дівчину. 

- Па, це було давно і неправда, - відказую батькові. - Чесно кажучи, я був би радий не пересікатися з нею.

- А я буду радий, якщо ти приділиш Крістіні увагу. Як на мене, кращої партії для тебе й годі шукати. Я б мріяв породичатись з її батьком та об’єднати наші бізнеси в один великий сімейний конгломерат.

  Закатую очі, але вирішую не пояснювати, шо в мене геть інші плани, і Кріс в ці плани аж ніяк не вписується.

- Тож будь ласкавий, Нікіто, не витрачай мій та свій час на суперечки, - продовжує насідати батько. - Я й так забагато тобі дозволяю, закриваючи очі на твоє безглузде захоплення музикою. Ця поїздка для мене дуже важлива. І ти зробиш велику користь, якщо без прирікань полетиш з нами в цей клятий Стамбул без прирікань!

- Я полечу, - видушую після паузи. - Але не збираюсь женитися на Крістіні! Шоб ти знав, в мене є дівчина.

- Ага, сьогодні вона є, а завтра нема.

  Починаю скипати. Як йому тільки вдається весь час виводити мене з себе?

- Сину, ти ж весь в свого батька, - продовжує він. – Такий самий поціновувач жіночої краси. Однієї жінки тобі ніколи не буде достатньо. Згадаєш мої слова.

  Це шо, блін, така батьківська настанова?! Зціплюю зуби, шоб не бовкнути зайвого. На кого я точно не хочу бути схожим, то це на свого батька.

- О котрій треба бути в Борисполі?

- О шостій. І без запізнень.

- Окей, - відповідаю коротко та скидаю дзвінок.

  Щосили стискаючи кулаки, здіймаю очі до стелі.

- Обіцяю, колись обов’язково настане той день, коли я позбудусь його впливу, і заживу так, як бажаю сам, а не так, як каже він! – здавленим голосом промовляю сам до себе.