Частина 3. Ніколь

  Тьотя Оля попіклувалась про те, щоб зустріти нас з Мишкою із усіма почестями. Вона накрила на стіл, спекла святковий торт, чим мене дуже приємно здивувала. Але, найголовніше, тьотя обладнала в кутку на кухні місце для їжі нашій новій пухнастій сусідці.

  Спершу Мишка поводиться боязко, обнюхує все кругом, звикаючи до нового помешкання. Але потім розігрується та починає гасати по всій квартирі так, що ми тільки й встигаємо за нею слідкувати.

- Отже, Мишка, - тьотя здіймає брови. Вона пам’ятає, що саме таке прізвисько на початку знайомства дав мені Нік.

- Так, - посміхаюсь я. – На згадку про минуле.

- Може, ти хочеш мені щось розповісти? Наприклад, про Нікіту…

- Дуже хочу! – не стримуюсь я. Мене так і муляє з кимось поділитись. – Тьоть Олічка, він закоханий в мене! – сяю від щастя.

- Не може такого бути! – театрально сплескує в долоні родичка, сміючись з мене.

- Ще й як може! Ви ж не в курсі, що Нік склав про мене пісню! Він співав її на концерті в неділю, але я думала, що ця пісня не про мене. А він весь концерт дивися на мене! – тараторю на одному подиху. - А ще, ви помітили мій новий шарф? Це ж Нік мені вчора подарував перед тим, як дехто зіпсував мій день народження, - додаю вже без ентузіазму. – Але Нік наздогнав мій автобус! Уявляєте! Водій був змушений зупинитись та впустити Нікіту всередину! Мій день народження було врятовано! Він закоханий в мене! Він закоханий! – підхоплююсь зі стільця, хапаю тьотю за руки та тягну її за собою, обіймаючи та підстрибуючи на місці.

  На столі дзеленькає мій телефон, сповіщаючи про вхідні повідомлення. Відволікаюсь від радісних підстрибувань та кидаю погляд на екран смартфону. На ньому висвічується повідомлення від невідомого абонента: «Привіт. Це Нік. Ти вже повернулася?»

- Це він! Це він! – плескаю від радості в долоні та міцно обіймаю тьотю. А тоді хапаю зі стола гаджет, намилюючись втекти з ним до своєї кімнати. – Ви не проти?

- Прихопи із собою чай, - посміхається родичка.

  Весь залишок дня минає в переписках з Нікітою та подругами, які раптом також активізуються в нашому спільному чаті. Та це й не дивно, адже сьогодні в універі Костя навів кіпіш, зізнавшись друзям, що він гей. Такої заяви Катя з Марінкою аж ніяк не очікували, тож новина викликала в них чималий ажіотаж. Але ще більший подив у подруг викликає моє зізнання в тому, що я була в курсі. Тож вечір витрачаю на пояснення, з яких пір я про все знаю та чому це приховувала й брехала, що ми з Костею пара. Змовчую тільки про мої стосунки з Ніком, адже сама поки не знаю, як їх охарактеризувати. І так, відчуваю, Марінка сьогодні не засне через передозування інформацією.

  Зате от Майя, на відміну від моїх одногрупниць, на новину зреагувала досить стримано. «Тепер все ясно», - написала вона мені, додавши смайл, що підморгує.

  Взагалі, мені трохи незручно перед Костею. Адже, очевидно, через мене йому довелося зізнатися друзям у тому, в чому він не готовий був зізнаватись. Як я завтра дивитимусь йому в очі? Кручу в руках телефон, вагаючись, телефонувати, чи ні. Та все-таки мені не стає духу подзвонити другу та поцікавитись, як він почувається після зізнання. Даю собі обіцянку, що краще вже завтра побалакаю з ним віч на віч. Адже я зобов’язана Кості тим, що тепер моя совість може бути чистою й вільною від брехні.

  Цієї ночі я сплю неспокійно. Вихор думок не дає нормально розслабитись. Мені сняться бурхливі, емоційні сни, і я час від часу прокидаюся, ніби хтось різко висмикує мене з небуття. Врешті, о шостій ранку я змучуюся боротись з неспокоєм і встаю з ліжка. Живіт крутить від хвилювання. Сьогодні я зустрінусь з Нікітою. Він написав, що чекатиме мене на парковці. Що ж одягти? Яку зачіску зробити? В мені борються два бажання - причепуритись по максимуму, або ж, навпаки, натягнути на себе образ непримітної сірої миші (до речі, в моєї Мишки зі сном все в порядку, вона досі мирно спить в кріслі навпроти мого ліжка). Перше – це для Нікіти, а друге – для студентів, яким я б воліла здаватись невидимою. Врешті бажання сподобатися Нікіті перемагає, і я одягаю небесно-блакитну спідницю та молочного кольору светр, що спадає з одного плеча. Волосся збираю у високий хвіст, накладаю легкий макіяж на обличчя. Вдягаю пальто та завершую образ шарфом, подарованим Ніком. В цілому виходить жіночно та ніжно. Тож задоволена своїм зовнішнім виглядом я глибоко видихаю і роблю крок за поріг.