Частина 1. Нік

 Солодко. Як же солодко! Її губи у сто разів смачніші, ніж я міг  уявити. Вона тане в моїх обіймах, відповідаючи на поцілунок з такою жагою, що всі можливі сумніви стосовно її почуттів водночас випаровуються. Мені не сила відірватись від неї. Хочеться розтягти поцілунок на цілу вічність. Я надто довго цього жадав, і тепер просто не здатен спинитися.

- Кх, кх! – чую в себе за спиною, але не збираюсь реагувати, продовжуючи насолоджуватись пухкими дівочими губами та тендітним тілом, затиснутим у моїх палких обіймах. – Молоді люди, минуло вже п’ять хвилин. Наш автобус має рушати далі, - продовжує насідати чоловічий голос, і Ніка першою приходить до тями, м’яко відсторонюючись та здіймаючи на мене зніяковілий, присоромлений погляд.

– Юначе, будьте ласкаві, заберіть свою машину з дороги, - чую позаду себе.

  Нехотя озираюся. Весь кайф наламав.

- Зара, - відповідаю з роздратуванням.

- Йди, - тихо шепоче Ніка.

- Я можу тебе відвезти в Чернігів, - пропоную їй.

- Не треба. Що ти там робитимеш? Я буду з родиною. Вертайся до Києва, а я завтра повернуся.  

  Мнуся на місці, вагаючись. Тепер, коли я зрозумів, що почуття взаємні, не хочеться залишати мою тендітну Дюймовочку ні на хвилину.

- Юначе, перепрошую, Ви змушуєте чекати весь автобус, - знову звертається до мене водій.

- Пробачте, він уже йде, - вибачається замість мене Ніка.

  Беру її руку, спостерігаючи за тим, як дівчинка злегка заплющує очі від задоволення. Такий звичайний дотик, а скільки почуттів він розбурхує в нас обох. Хочеться потягти Ніколь за собою геть з цього автобусу та відвезти кудись, де можна буде без перешкод насолоджуватись поцілунками.

- Ти маєш йти, - ніжно вмовляє мене красуня.

- Гаразд, - відповідаю переривчасто дихаючи. – Але, знай, коли повернешся, я вже нікуди тебе не відпущу.

- Домовились, - посміхається вона, і я з неохотою відпускаю її руку.

Тепер, скуштувавши смак її губ, мені потрібна уся силі волі, аби залишити крихітку тут та піти.

- Подзвони мені, коли вернешся, - прохаю Ніку, ще раз швидко цілуючи її в губи, а тоді неохоче прямую на вихід, кілька разів, озираючись. Моя красуня не поспішає сідати на своє місце, продовжуючи стояти в проході та проводжати мене поглядом.

  Йду до дверей, не звертаючи уваги на жваве перешіптування в себе за спиною. Хай балакають, я звик бути в центрі уваги. Незабаром й Ніколь доведеться до цього звикати, адже я маю намір заявити про свої права на неї перед усім універом. Більше нікому й ніколи не дозволю кривдити мою маленьку дівчинку!