Оповідання

Невипадкова зустріч

 Зима, яка до сьогодні нагадувала про себе незначним похолоданням і нечастим мокрим снігом, розгулялася щосили. Легка біла ковдра вкрила брудне сіре місто і заблищала у світлі ліхтарів і святкових гірлянд. Усю ніч з неба сипало. Дерева причаїлися і не ворушилися, щоб ненароком не скинути теплі білі шапки, а тоненька ковдра перетворилася на перину. Оксана, яка завжди чекала зимової казки з дитячим нетерпінням, уперше в житті ледь не заплакала, коли побачила, що легкий снігопад перетворився на завірюху. Вона нерішуче тупцяла на місці перед розсувними дверима терміналу D.  Ховаючи обличчя від колючої снігової крупи, вона дивилася в темне нічне небо і прислуховувалася до звичних звуків аеропорту. Не почувши гули літаків, пройшла контроль безпеки і приготувалася до тривалого очікування.

Оксана зщулилася від холоду і втретє за останню годину подивилася на табло. Нічого не змінилося:затримка вильоту на дві години. Чепурне приміщення аеропорту "Бориспіль" втратило свою привабливість і нагадувало залізничний вокзал в сезон відпусток. На сидіннях, валізах, просто на підлозі - скрізь сиділи і лежали люди. Десятки рейсів затримувалися. В повітрі відчувалася загальне роздратування. Від гейту до гейту поповзли чутки, що чартерні рейси взагалі можуть відмінити. Оксана подивилася на годинник. В Іспанії скоро сьома. Треба попередити Хуліо, що її рейс затримується через негоду. Він засмутиться, звісно, але  вони вже давно звикли до тривалих розлук і томливих очікувань, які стали нестерпними, бо від людей нічого не залежало. Світом керував підступний вірус і диктував свої правила. Не рятували щоденні "побачення" у скайпі і переписки в телеграмі, бо випадковий подорожній став коханням її життя.

Вони познайомилися минулої весни в цьому ж терміналі.  Оксана похапцем збирала з багажної стрічки свої речі. Ноутбук ніяк не хотів ховатися в сумці. Щось заважало всередині. Оксана мала тільки одну вільну руку, під пахвою другої була куртка, фотоапарат і кросівки, які суворий митник змусив зняти перед тим, як запросити дівчину в скляну трубу сканера. Нервова жінка з дворічною дитиною на руках безпардонно відштовхнула Оксану вбік. Дівчина не очікувала нападу, похитнулася - і кросівки розлетілися в різні боки. Взявши ноутбук, який так і не вліз в сумку, під другу руку Оксана кинулася збирати взуття.

- Дозвольте я вам допоможу, - почула вона приємний голос з легким акцентом.

Молодий чоловік, що стояв за її спиною, забрав в Оксани речі з рук і, поки вона, червона від досади, шнуровувала "адідаси", сховав гаджети в сумку. Оксана випросталася і подивилася на свого рятувальника. Засмагле обличчя з ледь помітною щетиною посміхалося. Її англійська була не досконала, але знань вистачало, щоб підтримати розмову.

- Відпочивати летите? - кивнув він на солом'яний капелюшок на голові дівчини.

Оксана знову почервоніла. Вона знала, що джинси і спортивна куртка не гармоніювали з пляжними аксесуарами, але не псувати ж новий капелюшок, поклавши його до вщент забитої валізи.

- Звісно, - задравши підборіддя сказала Оксана, - що ще можна робити в Іспанії в квітні.

Вона вирвала з рук допитливого чоловіка сумку і пішла в напрямку лаунж-зони, але він не відставав і весело продовжував:

- О! Не кажіть так. Іспанія - чудова країна. У нас і взимку туристам не буває нудно, а в Коста Дорада зараз градусів двадцять, - сказав він таким тоном, наче яскраве сонце Середземномор'я - його заслуга.

-Дякую. Я подивилася погоду перед тим, як купувати квиток, - Оксана чомусь злилася на нього, ніби це він був винен, що її наречений вирішив одружитися з її подругою.

Хоча треба бути чесною - подругами вони не були. У них з Лесею був робочий тандем, співдружність незалежних особистостей. Вони доповнювали одна одну. Оксана мала хист, ні, навіть талант до малювання. З дитинства вона займалася в художній школі. Викладач захоплювався її роботами, менш талановиті учні заздрили. Їй пророкували велике майбутнє на ниві вітчизняної акварелістики, а заробляти на життя доводилося художником - оформлювачем у вітчизняному глянці. В неї непогано виходили копії з відомих полотен, коли автор ломив непомірну ціну за свої послуги. Леся, головний редактор, мала непогану освіту і бульдожу хватку. Її професійне чуття тримало на плаву журнал, не давало загубитися серед численних, схожих одне на одне, видань. Вони могли б стати подругами, якби Леся зі звичною для себе напористістю не зваблювала Богдана, або не завадила Оксанина неуважність, супутниця будь-якої творчої натури. Можливо, тоді вона помітила б, що поцілунки Богдана вже не такі пристрасні, а стара відьма - сусідка не стукає в стіну, коли вони забувши про все на світі линули у піднебесся в його тісній орендованій квартирі. 

Оксана, не помічаючи змін, продовжувала готуватися до весілля. Ходила по магазинах, приміряла білі сукні, сперечалася з мамою, яка неодмінно хотіла традиційного свята з викупом нареченої і поцілунками перед п'яними гостями. Про те, що він одружується з Лесею, Богдан повідомив мимохідь, під час обідньої перерви. Оксана з жалем відмовилася від курячої відбивної на користь овочевого салату. Хотіла виглядати ідеально в білій  атласній сукні, що обтягувала стан.  

- Вибач, треба було тобі сказати раніше. Але ж сукню можна повернути. В тебе чек залишився? Якщо не захочуть брати, я по-дружньому допоможу написати скаргу, - він реготав, прихлопуючи  по колінах.

Чомусь раніше Оксані подобалося його почуття гумору. Зараз же жарт видався банальними. Чому раніше вона не помічала його обмеженості? Що могло в них бути спільного? Він нічого не тямив в живописі, називав її картини "мазаниною".  Він був посереднім юристом, здатним лише розбирати майнові скарги і стягувати аліменти. Вони з Лесею так і познайомились. Оксана запропонувала послуги нареченого, коли на журнал подали в суд за плагіат. Богдан суттєво не допоміг, все одно довелося платити за мирну угоду. А от Леся шансу не втратила. Леська молодець, вона швидко орієнтується в ситуації. А Оксані потрібен час, щоб осмислити, підібрати слова. Кожне рішення  вона приймала зважено. Малювала своє життя, як картину, ретельно підбираючи фарби, розкладаючи на мольберті пензлі і начерки. Вона не помітила, як Богдан пішов з "їхньої" кав'ярні і з її життя, ніби не було цих трьох років кохання і далекосяжних планів. Оксана обома руками обхопила горня і зробила ковток. Кава була геть холодна. Значить вона сидить тут уже давно. Оксана з розмаху поставила горнятко. Блюдце жалібно тенькнуло. Вона не збиралася сидіти й оплакувати зіпсоване життя. Що пише Катька в рубриці психолога? Правильно - подорожі допомагають подолати депресію. Поїхати звідси - ось що їй зараз потрібно. Змінити оточення, набратися нових вражень, забратися геть з цього триклятого міста, щоб не бачити щасливе Лесине обличчя.