Не власний вибір

Серце дівчини неначе зупинилось, вона ледве вдихала повітря, Христина ще ніколи так не хвилювалась як зараз, її очі були заповнені здивуванням, адже та аж ніяк не планувала виходити заміж.

— З-заміж.. я..

— Так

Наталі перебила Христину продовжуючи тим же тоном

— Незабаром, ти вийдеш заміж Христино, не хвилюйся, я підібрала гарну партію, ти не пошкодуєш. Адже, не завжди кріпачка виходила заміж за поважного пана, тобі пощастило.

Дівчина й не знала що сказати, для неї це звучало як вирок, Христю переповнювали емоції відчаю та хвилювання, вона не хотіла заміж, але нізащо не наважувалась про це сказати, вона не мала право суперечити пані Наталі.

— Я безмежно вдячна Вам, панно, не кожна кріпачка змогла вийти заміж за пана, ви мені це забезпечили, я дуже вдячна Вам за все, що ви зробили для мене

— Я рада, отже, я особисто займусь вессілям та підготовкою

Відповіла Наталі, на що Христина лише кивала.

День проходив за днем, та для Христине все було марно, вона відчувала себе як в тумані, бо навіть не знала свого майбутнього чоловіка, та й знати не хотіла.. але що б вона не хотіла, що б вона не бажала, буде один і той же результат, їй доведеться вийти заміж, як би Христя цього не бажала.

— Христя! Христя! Де ти є?! А он ти де! Ти чого як цариця розсілась, наче траур носиш! Ти ото чула, сьогодні панна якась приїде, й жоних твій приїде! Ти чого така сумна?

Крикнула Марта, входячи до маленької кімнатки Христини

— Як приїде? Хто?

— Кажу ж жоних твій, Петро Черницький здається.. ну ото і він

— Та ні.. не про нього я.. що за панна приїде?

— А.. та то наче Лідія Дорошенко! Точно! Та яка ще сестра Марини Дорошенко! От згадала!

— І.. пан Петро Черницький.. також, так..?

— Так-так, а ти чого розкисла то?

— Та то я так.. коли приїдуть? Пані Наталі не кликала мене підготувати кімнати? 

— Та нє, вона іншим наказала, ну то ж ти у нас заміж зібралась! Чо ото тебе тягать, до того ж жоних то твій їде! Ти ото, причепурись напевно, ну шо б не злякався тебе

Трохи посміялась Марта, але не зі зла, вона не розуміла чого Христина так засмучена, чи не кожна кріпачка мріє бути на її місці? Мріє стати дружиною поважного пана й нарешті стати вільною, всі напевно, але не вона, аж ніяк.

— Чула, наше гидке каченя заміж зібралась

Сказала з насмішкою Орина, плетучи собі косу

— Заміж?! Я тебе прошу, як? Та й за кого? Вона кріпачка й служниця, тітка їй не дозволить

Відповіла Соломія, вона була здивована такою новиною, адже до цього Соломію не дуже цікавили плітки маєтку, на відмінно від Орини.

— Я тобі більше скажу! Наталі Ваншетц сама її видає!

— Тітка?! За кого?!

— А не за абикого! За пана Чернинського самого!

— Це той пан відомий?!

— А я тобі про що?! Ото пощастило так пощастило!

— Й не кажи..

Згодом до маєтку Наталі, нарешті прибули пан Петро Черницький та Лідія Дорошенко, це була заможна панна й гарна знайома Наталі, вони приїхали погостювати якийсь час, й заодно познайомити Христю з паном Петром, нажаль, для Христи це була геть не свято.

— Наталі, люба!

Почувся доволі привітний голос, це була Лідія Дорошенко, щойно прибувша панна 

— Лідіє! Скільки літ, скільки зим! А ти я бачу й не змінилась, все так само процвітаєш!

Щиро відповіла Наталі, вона провела гостю разом з паном Петром до їх кімнат, й за разом хотіла познайомити Христину і пана Петра, але вирішила доручити це завдання пані Лідії.

— Христино, ти тут?

Почувся той самий привітний голос крізь коридор, Христина зіскочила з кімнати й тут же опинилась біля пані Дорошенко.

— Панно..

Христина привіталась й тихо продовжила

— Вибачте мене будь-ласка, я.. я не зустріла вас, вибачте..

— Що ти люба, тепер це не є твоїм обов'язком, ти от-от вийдеш заміж за поважного пана, я буду рада тебе познайомити з ним

Пані мило посміхнулась, це була дуже висока жінка років 35, вона була у буро-малиновому наряді із сірими очима, її волосся була зв'язано у гарну зачіску, та декілька світлих пасм були поза нею.

— Панно, для мене це честь..

— Ходімо, він щойно прибув

Христина йшла разом з пані по довгому коридору, вона була доволі схвильована, адже от-от познайомиться зі своїм майбутнім чоловіком, це було для неї вперше, й напевно в останнє.

Вони увійшли до гарної й просторої кімнати, де на невеличкому ліжку сидів чоловік років 40, він був невисокого зросту й з карими очима, але він щось дивно й нерозбірливо шепотів.

— Пане Петро?

Спитала пані Дорошенко, на що тримала лише декілька слів

— Марино.. Марино..

— Пане, тут немає Марини Дорошенко, заспокойтеся!

— А.. це..

Христина хотіла спитати, але пані її перебила

— Так, це моя сестра, він раніше кохав її, але вона не відповідала взаємностю. Після її смерті він лише нею і марить.

— А.. вона померла.. мені шкода.. вибачте за мою цікавість, але що сталося?

— Її вбили.