Глава 12

Олександр
Я настільки спантеличений останніми подіями, що геть забув про роботу. Сьогодні нарешті руки розібрати цю паперову тяганину. 
— Добрий ранок, Олександре Сергійовичу. Бажаєте кави? — звернулася до мене Олена — мій секретар. 
— А? Що? — я літаю у своїх думках так далеко, що не одразу розумію що ця дівка від мене хоче.
— Питаю чи приготувати вам кави. 
— Так, приготуй. Вибач, замислився. 
— Це буває, таке ж дізнатися, — і тут я почав прислухатися до її слів, — до речі, вітаю Вас з Леєю. 
— Олено, а про що ви зараз? — я був справді шокований від почутого.
— Ну як це про що? Про те, що невдовзі ви станете татом, ще раз вітаю.
— А звідки така інформація? Ми про це не афішували.
— Ну так батько ваш сьогодні зранку був тут, ледь не на весь офіс кричав, що скоро стане дідусем.
— Зрозуміло. Я до себе, не забудьте за каву.

Я кивнув Олені і попрямував до кабінету. З моїх вух, напевно, вже пара йшла, настільки я був розлючений і шокований. Як батько міг так зробити, навіть не порадившись зі мною? 
Зайшовши у кабінет, різко вмостився на крісло і почав думати над складеною ситуацією. А ще... а ще турбувала Соколова. Так, саме вона. Здогадуюсь, що вона мене ненавидить, але потрібно ще більше розпалити цей вогонь. Так буде краще... для нас обох... Беру до рук телефон і набираю номер.
— Ольго, — тільки-но дівчина взяла слухавку зло вимовив я, — зайди до мене. Негайно! — рявкнув на кінець, щоб надати певну атмосферу, яка мені необхідна.
— Я вас слухаю, Олександре Сергійовичу, — дівчина так і завмерла в ледь прочинених дверях, але нам не потрібні свідки!
— Зачини, будь ласка, двері за собою і присядь, — збавивши оберти, попросив, бо дівчина явно не розуміє чому я себе так поводжу. Ще не так давно все було добре, хоча мало би бути і погано: незабутній секс, поцілунки, палкі погляди. Може, дівчина і ненавиділа мене, але не показувала цього. 
Але, з іншого боку, мені б теж було ніяково і лячно, якби я був на її місці, але от біда в тому, що  і сам цього не хочу, проте змушений.
Оля повернулась до дверей і тихо зачинила їх, а ще встигла зловити декілька зацікавлених поглядів, бо і я це зробив. Багато хто із працівників помічав моє ставлення до дівчини, а її до мене, навіть встигли обговорити, а тут я викликав Олю та ще й із криком! Звісно ж, усім цікаво! Навіть я почув відлуння свого голосу через зачинені двері, тому і інші із легкістю розчули те, що зробило їхні вуха у два рази більшими й вони готові вловити найменше коливання.
Дівчина сиділа на кріслі біля мого столу, опустивши погляд на руки, які не знаходили собі місця, а тим часом моє серце стискалося від того, що я хочу зробити. Можливо, це не так страшно, як може здатись на перший погляд, але от Оля встигла оселитися в моїй голові, якщо і не в серці, але ці обставини…
— Ти відправила оригінал документів на підпис інвесторам? – сідаю на край столу і переплітаю руки на грудях.
— Так, — ледь чутно відповідає Оля і в її голосі тільки дурний б не розчув страху.
— І за вказаними адресами? – допитуюсь я.
— Так.
— Ти впевнена, що відправила потрібні документи на потрібні адреси? – від сидіння й озвучених слів мною починало колотити – ніколи не любив брехню й вимагав у інших того ж самого, але саме зараз я нахабно брешу, ще й на додачу драматизую. Так, в листі було сказано, що договір не підписано, але документи, які відправляла Оля до них таки дійшли. я й сам не знаю якого біса так розізлився на дівчину. Невже таким чином хотів підвищити свою самооцінку?
— Я перевіряла декілька раз перед відправлення і…
— Швидше всього, ти літала в своїх мріях, думках, бо переплутала і саме через це у мене проблеми! – встаю з-за столу й починаю намотувати кола, щоб хоча б якось вгамувати свої емоції. – А враховуючи той факт, що саме ці двоє інвесторів на голках… як думаєш, – глянувши на дівчину, цікавлюсь, – після того, як вони дізнались, що я хочу заключити з ними обома контракт, то підпишуть його?
Дівчина сиділа й не ворушилась, не враховуючи її неслухняні пальці, які лізли один на одного. Я вже ступив перший крок до дівчини, щоб у пориві емоцій обійняти, витерти сльози, які якщо ще не з’явились, то ось-ось з'являться, але голос в голові стверджував: «Лея вагітна! Ти не можеш так вчинити зі своїм нащадком!», від чого я й завмер на місці і, ступивши крок назад, продовжив більш спокійним тоном:
— Можеш іти працювати, але щоб більше такого не повторилось.
Оля так же само тихо вийшла, як і зайшла, зачинила за собою двері з тихим скрипінням, а я зміг вдихнути на повні груди і вже не бути начальником, а побути тим хлопцем, якому дуже соромно за свою поведінку.
Як би мені не було прикро й боляче говорити ці слова дівчині, спеціально влаштовувати цей скандал, але я був змушений.
— Краще нехай вона злиться на мене, аніж кохає чи марить спільним майбутнім зі своїм начальством. Так буде краще для нас обох.
Мої переконання вголос для самого ж себе були не дуже й мало чим заспокоювали. Я просто наївно вірив, що якщо озвучу свої думки, то щось зміню... Але от результату не було – все ще відчував себе сволотою: наша ніч, ніч кохання – була особливою для мене, для нас… І, здавалося б, все класно, можна продовжувати стосунки, але Лея, її вагітність моїм дитям… Це все змінює і тепер я маю іншу обраницю, інші права — права батьківства.
А от щодо інвесторів, то все не так погано, як могло здаватися, вони хоч і не дуже ладнають між собою, але це ніяк не повпливає на угоди – всі розуміють, що це просто бізнес і емоціям у ньому немає місця. Тут головні гроші, вигода, а не старі скандали.

Минуло 5 місяців

 Олександр 
Надворі початок грудня. Минуло вже кілька місяців з того часу, як я дізнався, що стану татом. В моїй душі ніби все перевернулося, одразу відчув обов'язок турбуватися і піклуватися про Лею і нашого майбутнього малюка. За місяць у нас весілля й підготовка йде повним ходом. От вчора Лея обрала сукню. Ми так і хотіли ближче до весілля, щоб вдало підібрати розмір. Коли я побачив її у цій білосніжній ніжній сукні, аж дух перехопило, Лея була така красуня. Густі пасма волосся сповзали по її тендітних плечах, а губи широко розкрилися в усмішці.