Розділ 47

Я обернула голову і помітила, що сиділа на шкіряному дивані у квартирі Аввадона, тримаючи в руці келих червоного вина. На мені була коротка блискуча атласна сукня. Навпроти мене сидів і власник, курячи сигарету.

— І як я не помітила, що ти куриш, — прошепотіла я.

— Після того, як люди винайшли сигарети без запаху, ти б не помітила, — відповів він, — хочеш?

— В мене зараз все добре, — промовила я, — тому дякую, ні.

Він встав та наблизився швидко до мене.

— Знаєш, — сказав він, — ти найдивніша жінка, яку я зустрічав.

— Тому, що я замість того, щоб повестись на твої чари, я навела на тебе пістолет? — запитала я.

— Але це саме те, що мені до вподоби, — промовив він, — мені подобаються жінки з характером, які знають, чого хочуть.

— Тобі ще доведеться про це переконатися, — відповіла я, підводячи брову.

Аввадон посміхнувся і сів поруч зі мною на диван.

— Так, мабуть, тобі треба буде трошки часу, щоб довести мені свою думку, — сказав він, — але я готовий чекати.

Я подивилася на нього з певною непевністю.

— Ти вважаєш, що зможеш довести мені це? — запитав він, намагаючись розгадати мої думки.

— Можливо, — відповіла я, — але якщо ти поділишся зі мною деякою інформацією…

Аввадон склав руки на грудях і подивився на мене серйозно.

— Ти бажаєш знати більше про мої справи? — запитав він.

— Так, — погодилась з ним я, — якщо ми будемо працювати разом, я хочу знати, в що я влізла.

— Зрозуміло, — прокоментував він, — тоді дозволь мені розповісти тобі кілька речей.

— Я маю свої мотиви, — відповіла я обережно, — інформація може бути корисною для мене і для моєї роботи.

— Цікаво, — сказав він, — які в тебе мотиви?

— Мої мотиви особисті, — відповіла я, — але я можу вам гарантувати, що я віддана своїй роботі та готова зробити все необхідне, щоб досягти мети.

— Цікаво, — повторив він, — добре, тоді дозволь мені розповісти тобі про деякі з моїх справ, якщо ти хочеш це знати.

Миттю цей короткий спогад розсипався і я опинилась деінде.

І перед мною був він, Аввадон Мортімер, той хто мене надурив.

Я схопила його за краватку та змусила схилити голову перед мною.

— Ексенайт, хочеш мене поцілувати чи заглянути в очі зі зручного ракурсу, попроси нахилитись, — пожартував він.

— Це не смішно, — прошипіла я.

— Ну, як кому, — сказав він.

Він схопив мене за підборіддя і сказав.

— Ексенайт, ти вже починаєш розуміти, з ким маєш справу. Але ти не повинна хвилюватися, я не намагався тебе надурити. Я просто пропонував співпрацю, яка може бути вигідною для обох нас, — сказав він з покровительською посмішкою.

— Співпраця? Ти намагаєшся віддати мене в руки твого батька, — відповіла я з гнівом у голосі.

— Мій батько? О, ти про те. Так, якщо бажаєш, ти можеш зустрітися з ним, але я думаю, тобі не сподобається те, що він пропонує, — сказав він зловісно.

— Я не боюся його, — сказала я, намагаючись зберегти спокій.

— Можливо, але він може зацікавити тебе своїми пропозиціями, — сказав він, відпускаючи моє підборіддя.

Я відкинула його руку та відступила кілька кроків назад.

— Я не зацікавлена в його пропозиціях, я знаю, на що він здатний, — відповіла я рішуче.

— Ти можеш бути впевнена, що мої пропозиції будуть більш вигідними, — сказав він, підходячи ближче до мене.

Я відступила ще кілька кроків, відчуваючи небезпеку, що випливає з його слів.

— Я не довіряю тобі, Аввадон, і не довіряю твоєму батьку. Я не залишуся з вами, — сказала я, міцно стоячи на своїй позиції.

— Ти зробиш, як тобі кажуть, Ексенайт. Це лише питання часу, — сказав він з хитрою посмішкою, після чого повільно вийшов з кімнати.

— І чому? — запитала я.

— Тому, що здається ти не забажаєш йти від мене, — прошепотів він та загрозливо підійшов.

Я відчула, як зростає напруга в повітрі. Аввадон Мортімер стояв переді мною.

— Я не забажаю бути частиною твоєї гри, — сказала я з впевненістю.

Він посміхнувся.

— Ексенайт, ти дійсно вражаєш мене своєю сміливістю. Але, якщо ти думаєш, що ти можеш втекти, ти помиляєшся, — промовив він, — я тобі потрібен, наче повітря, адже не буде мене, що ж зробить Вінтерроуз?

— Я не вірю тобі, — прошипіла я.

— Віра — це розкіш, яку ти не можеш дозволити собі, Ексенайт. Я тут, щоб забезпечити, щоб ти розуміла це, — відповіла йому я.

— Якщо ти хочеш співпрацювати зі мною, ти можеш мати все, що тільки побажаєш, — пропонував він.

— Що ти хочеш від мене? — запитала я, знімаючи погляд з його очей.

— Твою відданість, — промовив без сумнівів.

— Вона продається не дорого, — пожартувала я.

Цей спогад розсипався також і я стояла десь під яскравим неоном.

Я цілувалась з кимось.

Це був Аввадон.

— Ти знаєш, Ексенайт, ти здивувала мене, — прошепотів він, відводячи губи від моїх, — ти не така, як більшість жінок, які я зустрічав.

— Ти про що саме? — запитала я, пробуючи зібрати свої думки.

— Про те, як ти впоралася з усією тією ситуацією. Ти могла б просто піти, але ти залишилася. Ти маєш сміливість і відданість, яку я дуже ціную, — пояснив він, дивлячись мені в очі.

— Дякую, — промовила я м'яко, пробуючи виглядати невразливо.

— Ти знаєш, ти можеш бути дуже цікавою для мене, Ексенайт. Я думаю, ми можемо домовитися про деяку справу, що ти скажеш? — запропонував він, підводячи мою руку до своїх губ.

Я мовчки роздумувала, вагаючись.

— Можливо, — відповіла я, намагаючись знайти правильні слова.

— Чудово, — сказав він, поцілувавши мою руку, — я вже думав, що це буде складно.

Я відчувала, як серце б'ється в грудях так швидко, наче воно намагалося вибратися назовні.

— Якщо ми будемо співпрацювати, то я маю деякі умови, — сказала я, збираючи свої думки.

— Звісно, звідки б ми почали? — запитав він.