Розділ 31

Ми повернулися до основної групи, Аввадон і Каїн виглядали серйозно. Я знову приєдналася до Аввадона, а тітка Джорджианна перепросила за те, що відійшла. Я знала, що ми мусимо рухатися далі.

— Як все там? — спитала я, підходячи до них.

— Все добре. Ми просто обговорювали деякі речі, — сказав Аввадон, звертаючись до мене. — Ти готова?

— Так, — підтвердила я.

Коли все закінчилось він вивів мене на вулицю. Аввадон мовчки закурив, а я дивилась на нього здивовано.

— Як давно ти куриш? — поцікавилась я.

— Давно, — відповів він.

— Мені здалось, що це почалось зовсім недавно, — прошепотіла я, — дай сигарету.

— Це остання, — промовив він та потягнув мені її.

Я зробила одну затяжку та відвела погляд.

— Мати курила, тепер курю і я, — сказав холодно він, — це ледь не єдине, що мені залишилось від неї.

Я опустила погляд та обхопивши його руку зробила ще одну затяжку.

— Так чому куриш ти? — поцікавився він в мене.

— Мати ненавиділа їх запах, я завжди починаю курити, як в моєму житті все йде шкереберть, — пояснила йому я.

— Я відвезу тебе додому, — сказав Аввадон.

Ми сіли в його автомобіль і рушили в напрямку мого будинку. Під час поїздки панувало напружене мовчання. Я не могла визначити, що відбувається у його голові, але відчувала, що це пов'язано зі справою його батька.

— Ти впевнена, що хочеш дізнатися правду? — запитав він, не відводячи погляду від дороги.

— Так, — відповіла я, — навіть якщо це боляче. Якщо це допоможе розкрити справу.

Ми прибули до мого будинку, і я вийшла з автомобіля, дякуючи йому за дорогу. Аввадон сидів за кермом, дивлячись на мене з тим же холодним виразом обличчя.

— Будь обережно, — сказав він, перш ніж від'їхати.

Я залишилася стояти на тротуарі, споглядаючи за ним. Піднявши руку, він машинально потягнув за пальто, прикриваючи від вітру шию. Потім його автомобіль зник з горизонту, і я вирішила відправитися додому.

— Капець, — вилаялась я, — що я собі дозволяю!

Я набрала Джея та почула його сонний голос.

— Ти взагалі здуріла? — запитав роздратовано він, — дай мені виспатись, сьогодні вихідний.

— Ти головою стукнувся? — поцікавилась я, — вже четверта.

— А, — протягнув він, — що там?

— Та все норм, — відповіла йому я.

— Так чого дзвониш? — роздратовано промовив він.

— Знайди когось, щоб перевірити Аввадона, — попросила я.

— У вас нормальні ж стосунки, — прошепотів він.

— В мене є підозри до нього, — сказала я, — я з ним не так довго знайомі, як я з тобою.

— Ні, — тихо відповів він, — тобто так.

Здається він обмовився.

Але, це звучить дивно.

— Скинь мені потім все, що знайде твій друг, — попросила йому я.

— Зрозуміло, я подивлюся, що можна знайти, — відповів Джей.

Я відкинула телефон на ліжко та закрила очі. Мої думки були переплетені клубком, і я не могла знайти кінця. 

Чому Аввадон так дивно ставився до мене? 

Чого він приховує? 

Я відправилась спати та вирішила розібратись з всім завтра.

З самого ранку випила кави та поїхала до квартири Аввадона. Він вийшов мені на зустріч без сорочки та виглядав заспаним.

— Привіт, — сказав він.

— Вітаю, — промовила я та додала, — застала невчасно?

— Ні, я тільки проснувся, — додав він.

— А я думала, що ти з кимось розважався, — прокоментувала я ситуацію.

— Не після похорон батька, — відповів він.

— В мене є питання до тебе, — прошепотіла я.

— В мене також, — промовив він.

— Тоді час починати, — сказала я та усміхнулась.

Він пропустив мене всередину та приготував нам каву. Я сіла на диван та почала очікувати, на його наступні дії. Аввадон вдягнувся та повернувся до мене в кімнату. Він виглядав спокійно, але попри це щось було не так.

— Що ти хочеш взнати? — запитав він.

— Багато, — промовила я спокійно, — для початку, що зникло з твоєї пам’яті?

— Я вже говорив, — відповів він мені, — один місяць, а в тебе?

— Як я говорила, близько двох місяців, — розказала я, — що сталось в день смерті твого батька?

— Я його тоді навіть не бачив, мені тільки подзвонила його шоста дружина і все розказала, — сказав Аввадон, — що сталось з Ді Роялом?

— Його хтось вбив в лікарні, куди я його привезла, — відповіла йому я, — як довго ти знаєш Джея?

— Я не пам’ятаю, — прошепотів він, — а ти?

— Здається зі старшої школи, але в мене з того часу один дивний спогад, — сказала йому я спокійно.

— Розкажи, — попросив він.

— Як я плачу і стою перед домом під дощем, мати мені протягує сотку, а я лиш стою та плачу, — промовила я.