Розділ 30

Як виявилось, чомусь Аввадон вирішив забрати мене на похорони свого батька. Я не знаю чому він прийняв таке рішення, але ніхто не знає, як він приймає рішення.

— Я не думаю, що твоя сімейка буде щаслива, якщо я з’явлюсь у своєму звичному вигляді, — промовила спокійно я.

— Переодягнись, — попросив він.

Він вказав мені поглядом на сумку з брендовим одягом.

Я дістала звідти чорну сукню з корсетом, що була прикрашена напівпрозорим мереживом, всередині були також шифонові рукавички в тон плаття.

— Красиво, — сказала захоплено я.

Я вдягнулася, і відчула, як стала більш впевненою. Аввадон мовчки спостерігав за мною. Коли  закінчила, він сказав:

— Ти виглядаєш дуже елегантно. Тепер ми можемо вирушати, —  наказав він.

Ми вийшли з його кабінету і направилися до автомобіля. Під час поїздки я не могла відірвати свої думки від того, що відбувається. Аввадон виглядав спокійно, майже безтурботно, але я знала, що всередині його ховаються багато.

Ми прибули до церкви, де відбувався похорон.  Але я зосередила свої думки та підійшла до Аввадона, який стояв біля входу.

— Готова? — запитав він тихо.

— Так, — відповіла я, трохи затремтівши від напруження.

До нас швидко підбігла низька жінка в темних окулярах.

— Аввадон, — промовила вона весело, — нарешті ти когось привів, жаль, що в таких обставинах.

— Тітко Джорджианно, — сказав він, — не на батькових похоронах.

— А чим не нагода? — поцікавилась вона, — в нашої родини завжди були проблеми з тактом.

— Ще обурите когось з колишніх дружин, — пожартував Аввадон.

— Якби було дозволено мати щонайменше з десяток дружин одночасно, твій батько був би щасливим, — додала жартівливо тітка Джорджианна.

— Правда, — погодився він, — надіюсь, ви виділили окремий ряд для коханок.

— Зрозуміло, — відповіла жінка.

— На щастя, в мене є суперник, — сказав Аввадон, поглядаючи на мене з усмішкою.

Тітка Джорджианна підняла брову і вперше звернула увагу на мою присутність.

— А це хто така? — запитала вона, придивляючись.

— Це… моя подруга, — відповів він, слідкуючи за реакцією тітки.

Тітка Джорджианна покрутила головою і сказала:

— Так тримати! Якби тільки твій батько міг це побачити. Може, він і воскреснув би від здивування, — пожартувала вона.

— Нарешті привів не проститутку? — поцікавилась я.

— Аввадон ще той парубок, дівчат міняє часто, але жодного я, ще не бачила нікого з них, — розказала вона.

— Вибачте, що не встиг вас познайомити, — промовив спокійно він, — це Ексенайт.

— Гарне ім’я, але коли ми почали називати дітей на честь операції «Ex Night»? — поцікавилась вона.

— Після війни з Китаєм, — сказала спокійно я.

— Я пам’ятаю, але досі незвично, — додала Джорджианна, — жаль, що ми Лойда не згадали.

— Про мертвих або добре, або ніяк, — прокоментував Аввадон.

— Тут я згодна, — відповіла вона.

— Ти добре знала мою мати, — заговорив він, — в мене є питання до тебе?

— Яке? — поцікавилась вона.

— Що говорила тобі моя матір перед смертю, — запитав холодно він.

— Нічого особливого, — промовила вона, — як завжди жалілась на його зради, характер.

— Може ти, ще щось згадаєш? — попросив він.

— Вона здається хотіла розлучитись, але твій батько був завжди проти, — сказала вона.

— Чому? — запитала в нього я.

— Моя мати була з родини Айсів, а вони були колись впливовими, — розказав він.

Досидь швидко до нас наблизився якийсь молодик, в якому я впізнала Каїна.

— Каїне, доброго дня, не думала що вас тут побачу, — привіталась я.

— Вас також, — відповів він.

— Ви родич? — поцікавилась я.

— Я племінник другої дружини, — сказав холодно він, — вона у візку.

— Все добре? — запитала перелякано я.

— Так, її не вдало познайомили з родинними сходами, — поділився він та додав, — Аввадон, нам потрібно переговорити.

Тітка Джорджианна взяла мене під руку та відвела вбік.

— Думаю нам треба дати їм можливість поговорити, — запропонувала вона.

— Так, — прошепотіла я.

— Я знаю, що ти детектив, — промовила спокійно Джорджианна, — тому не розумію, чому він тебе сюди притягнув.

— Мені потрібно взнати правду, — розказала я, — в нас серія специфічних вбивств, а одна підказка була зв’язана з матір’ю Аввадона.

— Ти говориш до нього на ти? — поцікавилась вона.

— Так, це було одно з його перших прохань, — відповіла я, — сказав, якщо до нього звертатись на ви, він відчуває себе скам’янілістю.

— Я впізнаю його, — прокоментувала вона, — так, що хочеш взнати?

— Будь-що ви вважаєте важливим, — попросила в нього я.

— Тоді розкажу тобі дещо надзвичайно цікаве, про другу дружину, — сказала вона, — насправді вона дочка одного з колишніх конгресменів. Вона завагітніла однією з молодших сестер Аввадона, коли ще була жива Юлія. А розлучення тоді було не варіантом.

— Він міг просто викрутитись, — запропонувала я.

— Викрутитись можна, якщо це секретарка нижчої ланки, — розказала вона.

— Тут я згодна, — відповіла їй я.

— Думаю нам час сідати, — запропонувала вона.

— Так, — прошепотіла я.