Розділ 20

— Я спробую, але якщо ти не збираєшся надавати відповіді, яких я чекаю, то це важко зробити, — відповіла я, відчуваючи легкий настрій роздратованості.

Аввадон посміхнувся, виглядаючи, наче він знає більше, ніж він готовий розкрити.

— Життя повне загадок, і кожен з нас несе свої таємниці, — відповів він загадково. — А зараз, давай веселитися.

— Я наймалась розслідувати щось, ну на крайній випадок щось возити, — простогнала я.

— Не подобається розважатись? — поцікавився він.

— Подобається, — прошепотіла я та додала, — але я маю розслідувати справу Рояла.

— Все закінчене, — відповів холодно він.

Аввадон відповів так впевнено, що я здивувалася, як він може бути таким впевненим у закінчення справи, яку я тільки що почала розслідувати. Його слова викликали в мене ще більше питань, але я вирішила не тиснути його на цьому етапі.

— Та як це можливо? Я тільки почала... — заперечила я.

— Ти вже навчилася не питати занадто багато, — перервав мене він, — Ройал більше не проблема, і ти можеш забути про цю справу. Тепер маємо інші справи.

— Інші справи? Які саме справи? Ти знову говориш загадково, не розкриваючи нічого конкретного, — сказала я, відчуваючи, як розум та нерви починають виходити з рівноваги.

Аввадон лише покивав головою і взяв мою руку, ведучи мене глибше в танцмайданчик. Музика стала гомоніти, і я відчувала, що загадки цього місця виходять далеко за межі моєї уяви.

— Ти будеш здивованою, коли дізнаєшся, які можливості тобі відкриються тут, — сказав він, торкаючись моєї руки під час танцю, — але для цього тобі потрібно відпустити свої сумніви і насолоджуватися моментом.

Він мовчав, як завжди, залишаючи мене із змішаними почуттями. 

Що це за місце? 

Хто він, справжній Аввадон, і чому саме він тут привів?

Він миттю схопив мене за стегно та притягнув мене до себе. Я почервоніла та відвела погляд, після чого обняла його за шию.

Під час танцю я подумала про справу Рояла. Чому Аввадон так впевнено заявив, що вона вже закінчена?

І чому мені слід забути про неї?

Мої думки переривав ритм музики та рухи танцю, але я все одно намагалася зосередитися.

Після цього ми повернулись до групи людей, і я помітила, що вечірка дійсно змінилася. Світло приглушилося, а атмосфера стала ще загадковішою. Аввадон, як і раніше, стояв у центрі подій, а його очі продовжували світитися загадково.

Коли він знову підійшов до мене, я вирішила задати йому кілька питань.

— Ти не скажеш, що це за місце і чому ти мене сюди привів? — запитала я.

Він мовчки провів мене поглядом, а я роздратовано пішла геть. 

Ну, час напитись.

— Ти вирішила почати пити без мене? — почула я голос Аввадона за спиною. 

— Ти ж не говориш нічого конкретного. Я хочу знати, що тут відбувається, — відповіла я, обертаючись до нього.

 — Все в свій час. Ти забуваєш, що життя — це пригода, а загадки — це те, що робить його цікавим, — відповів він, піднімаючи бокал і протягуючи мені один.

Я взяла бокал, роздумуючи над його словами. Чому він так загадково говорить? І чому саме мене привів сюди?

— Що ти вирішив для мене? Чому я тут? — запитала я, не відриваючи погляду від його загадкових очей.

Аввадон посміхнувся, як завжди виглядаючи, наче у нього є відповіді на всі питання.

— Ти тут, тому що ти для мене особлива, — промовив холодно він.

— Закохався? — пожартувала я.

— Не переоцінюй мене, — сказав він.

— Ти думаєш, я можу просто взяти твої слова на віру? — посміхнулася я.

Аввадон знову випив зі свого бокалу і подивився на мене, мовчки роздумуючи.

— Ти можеш вірити чи не вірити, але це не змінить того, що ти тут і твоє життя тісно пов'язане з подіями, які розгортаються в цьому місці, — відповів він.

— Але ти не відповів на мої питання про справу Рояла. Як ти можеш бути впевнений, що вона закінчена? — знову допитувала я.

Аввадон виглядав, наче на хвилину він поринає у свої думки, перш ніж відповісти.

— Твої справи тепер не важливі. Ти вже не та людина, яка шукає відповіді, — заявив він, сприймаючи моє питання, як непотрібне.

Ці слова роздратували мене. Я почала відчувати, що Аввадон використовує мою цікавість та інтриги, щоб тримати мене в невизначеності.

— Але мені цікаво! І я хочу знати більше, — відповіла я з рішучістю, не збираючись відступати.

Він знову посміхнувся, але цього разу його погляд став ще таємничішим.

— Тобі все вчасно дізнаєшся, але зараз насолоджуйся життям і цією ночі, — порадив він, обіймаючи мене за талію та притягуючи до себе.

Ми продовжили танцювати, а я все ще намагалася розгадати загадки, які приховував від мене Аввадон. Він виявився вправним танцюристом, а його чарівний погляд та впевнені слова створювали загадковий настрій.

Під час танцю я вирішила змінити тему розмови. 

— Ти такий загадковий чоловік, Аввадон. Чому ти такий? — поцікавилась в нього я.

— Робоча таємниця, — прошепотів він мені на вухо.

Він миттю дістав гроші і запхав мені їх в декольте. Я поглянула на Аввадона здивовано, але він лише посміхнувся та продовжив танець.

Придурок, я ж не стриптизерка!

Аввадон танцював далі, ніби нічого не сталося, а я відчувала себе незручно і я зніяковіла. Той жарт із грошима виглядав абсурдно, і я вирішила не вибачитися та вирушила геть з танцмайданчика.

— Мені шкода, але мені трошки нудно. Можливо, якщо ти мені розкажеш щось конкретне, то в мене полегшає. — сказала я, шукаючи в його очах хоча б краплину відповіді.

Аввадон зупинився, подивився на мене і теж вийшов з танцмайданчика.

— Таємниці, загадки, інтриги. Чи так ти завжди живеш, Аввадон? — спитала я, забуваючи про непорозуміння, що тільки що відбулося.

Він поглянув на мене та посміхнувся, ніби захоплений моєю цікавістю.