Розділ 3

Піднявши погляд я помітила що все знову стало червоним. Біля обличчя лікаря з’явилась табличка з його фотографією та нарисом «Далас Джонс. 39 років. Найманець. Ціна за голову 300000 юнітів». "Дивно", подумала я, після чого заговорила.

— Я можу з’їздити до себе? — запитала спокійно я.

— Ну, звісно. Ви вже пережили досить сьогоднішньої ночі, — відповів лікар, виглядаючи здивовано.

Я покинула лікарню і вирушила в темряву нічного міста. Мій розум був переповнений питаннями і роздумами. Проект Завіт, нейрочіпи, загадкова Пандора — всі ці складові гри створювали пазл, який мені доведеться скласти.

Під час їзди додому мої думки шукали логічні зв'язки між усіма цими елементами.

Що за Проект Завіт, і чому вони переслідують Рояла?

Як пов'язана загадкова жінка з інформацією про нейрочіпи?

І найголовніше, як я можу врятувати Рояла від цієї загрози?

В іншому випадку я не отримаю свої гроші.

По поверненню до своєї квартири я вирішила розпочати розслідування. Сівши за комп'ютер, я ввімкнула його і почала шукати інформацію про Проект Завіт. Перш ніж довести свою місію до кінця, мені потрібно було з'ясувати, з ким я маю справу. Переглядаючи новини, форуми та бази даних,  поступово збирала розрізнені крапки інформації. 

Проект Завіт виявився, колись секретною організацією, що займається дослідженням та розробкою біологічної зброї, яких задеанонили 17 років тому. Щодо нейрочіпів, я виявила, що це останнє слово в області технологій імплантів. Вони були створені для поліпшення роботи мозку та здоров'я людини. 

Закінчивши з всім, я знову відкрила панель керування. Все нормально, здається. Я взяла рюкзак і закинула всередину ствол. Швидко повернувшись до лікарні я втомлено заснула на диванчику в палаті Рояла.

Коли  проснулась під ранок  з здивуванням помітила, що йому стало краще. Показники були майже в нормі. Значить скоро він мені заплатить і я вилізу з цієї авантюри. Він теж здається прийшов до тями і виглядав стомленим. Він жестом руки наче покликав мене і я поспішно підбігла до нього. Я не чула що він говорить, але миттю передав мені карту пам’яті.

— Збережи це, — попросив він.

— Ок, — відповіла спокійно я, — рахунки вже вислала. Я тут не благодійністю займаюсь.

Він посміхнувся слабенько, якщо це взагалі можна було назвати посмішкою в його стані. Я подивилася на карту пам’яті, тримаючи її в руках, і знову виникло безліч питань.

— Що на цій карті? — запитала я, збираючись дізнатися більше про те, що тут відбувається.

— Інформація про Проект Завіт. Це ключ до розгадки, — сказав Роял, витрачаючи залишки своїх сил на ці слова..

Майже відразу всередину ввійшла молода медсестра. В неї було коротке світле волосся і яскраво червоні, через імпланти очі. Вона була одягнута в білий халат. Біля неї миттю з’явився напис: «Холлі Ноу. 29 років. Інформація відсутня». 

— Краще залиште його на трохи, — запропонувала спокійно жінка.

— Добре, — прошепотіла я та пішла за нею.

— У цього є ще хтось? — запитала вона.

— Ні, — відповіла спокійно я, — дівчина в коханця, більше про нього не знаю.

— В нього пуста мед. карта, — відповіла дівчина.

— Ну, не дивно. В базах все пусто, — сказала я.

— Я покличу вас пізніше, — промовила вона і пішла геть.

Я наблизилась до торгового автомата і купила собі напій. Заплативши чіпом, сіла на один з диванчиків і склавши протез руки в формі трубки я подзвонила Ноут. 

— Альо, — привіталась я.

— Що треба? — запитала вона.

— Може я дзвоню запитати, як в тебе справи, — відповіла спокійно я.

— А я балерина, — сказала вона.

— Добре, каюсь, — відповіла я, — треба дещо чекнути.

— З цього треба було починати, — промовила вона.

— Що є про Рояла в неті? — запитала я.

— Ну, тут як, почистили, — прокоментувала вона.

— Шукай, мережа пам’ятає все, — сказала я.

— Ну, в нього повний морфологічний збіг з одним з інвесторів Завіту, — відповіла вона.

— Йому тоді було дев’ятнадцять, — прошепотіла я.

— Тоді не знаю, — відповіла я.

— Ще щось? — запитала Ноут.

— Ага, — сказала я, після чого запитала, — мені могло відбити пам’ять через Забуттєву, чи як її там.

— Не могло, — відповіла вона, після чого продовжила, — це створює нові спогади, а не відбиває пам’ять.

— Мені Роял дав карту пам’яті, — повідомила її я.

— Карту пам'яті? Цікаво. Ти вже перевірила, що там? — запитала вона.

— Ні, ще ні. Тільки що отримала від нього. Ти можеш допомогти розкрити її зміст? — попросила я.

— Звісно, висилай мені файл. Я подивлюсь, що там, — запропонувала вона.

Вставила карту в порт в моїй руці я вислала їй документи. 

— Здається, тут багато закодованих файлів. Я попробую їх розкодувати та визначити, що саме це, — сказала вона.

— Хто такий доктор Вінтерроуз? — запитала спокійно я.

— Він керував проектом Завіт, але зараз про нього нічого не відомо, — відповіла вона.

— Це ж мій батько, — прокоментувала холодно я.

— З того що я чула він переховується від однієї терористки, — промовила вона.

— Кого? — запитала я.

— Ексенайт Джи Юн, — відповіла вона.

— Я думала він мертвий, — прошепотіла я, — ти щось чула про Пандору?

— Пандору? — здивовано прокричала вона.

Я сіла на диванчик та поклала трубку і вирішила перевірити Рояла. Я наблизилась до палати і побачила що хтось його застрелив. Та його чолі був слід плазмової пушки. 

Миттю в мене перед очима пролетіло декілька спогадів.

Перед моїми очима був металічний значок з зображенням кліща.

Я була десь під містом. З бетонної стелі капала якась рідина. Моє лице закривав протигаз.

Все було червоним.

Я впала на коліна.

Жахливий гул сирени. 

Жінка в костюмі. Шторм.

Миттю до мене наблизився лікар і притулив до мого виска пістолет.