4

— Ну що Пенсакола? Готова до нового незабутнього тижня у найпрестижнішому освітньому закладі Флориди? Як щодо сьогодні зіпсувати дорогу зачіску Рейчел жуйкою? —  Чад, що виловив мене на парковці. Надує велику кулю, демонструючи що жуйка в нього вже є. Залишилося діло за малим, кинути її у волосся однієї рудоволосої змії.

Чудово! Хоча… кинути у волосся Рейчел жуйку — це все ж якось по-дитячому. Я вигадала щось крутіше.

— У мене є краща ідея, — розкриваю свою сумку і показую хлопцеві стопку різноколірних аркушів, що акуратно лежать стопкою. На них можна чітко розпізнати гарне обличчя Венді.

— Це те, про що я думаю? — грає бровами та закидає мені руку на плече. — Венді пищатиме… від жаху. А Рейчел захлинеться власною отрутою.

— Я розберуся з нею. З Венді. За те ми точно зіпсуємо сьогоднішній день королеві Рейчел.

Усю неділю я присвятила передвиборчій кампанії Венді. Я робила не тільки добру справу, але це ще відволікало мене від проклятих думок про Тореса. Я з головою пішла в роботу над компанією та не залишила їм жодного шансу. Досить.

Зараз в мене дві цілі: зарекомендувати мене перед викладачами у кращому вигляді та допомогти Венді стати президентом школи.

— Руки прибрав!

Я бачу, як Чад, спотикаючись, відлітає убік і, злякано обернувшись, бачу Ендрю.

— Це наша дівчинка! Ще раз підійдеш до неї, буде болючіше. А може тобі давно не проколювали колеса? Як твій старенький Додж після останньої модернізації?

— Ендрю! Ти з глузду з'їхав? — кричу на нього.

Штурхаю хлопця, так само як він щойно штовхнув Чада.

Це що тільки-но було? Я нічия дівчинки та Чад не заслуговує на таке ставлення.

— Кріс, мала, — хмурить брови друг Алекса, — Ти, здається не правильну компанію зараз вибираєш!

— А мені начхати, Ендрю! Котися до свого Тореса!

Підходжу до Чада і допомагаю йому підвестися. Той, звісно, цурається моєї допомоги. Не чекаючи такого повороту, він впав прямо в припарковані поруч велосипеди.

Не розумію, чому Чад не відповів на брутальність. Він вищий і міцніший за Ендрю. Він міг розмазати паршивця по парковці та сказати що так і було. Натомість він обтрусив одяг і попрямував у бік школи.

— Чад, стій! — намагаюся наздогнати його, а коли мені це виходить, хлопець обдаровує мене зневажливим поглядом.

— Ішла б ти до своїх друзів, Пенсакола. Поки гірше не стало.

— Для кого гірше? Чаду, ти мій друг і я прийшла до тебе!

— Ти пошкодуєш про це, — опускаючи погляд на своє взуття, ховає руки в кишені.

Я і так останнім часом дуже багато шкодую. Мені не звикати.

— Ти пошкодуєш, якщо не допоможеш мені це розклеїти, — виймаю з сумки плакати та штовхаю хлопця в плече. Усміхаюся. Нехай не думає, що я чиясь там дівчинка.

Вагаючись, хлопець приймає з моїх рук частину плакатів і засовує їх у свій рюкзак:

— Ти навіть не уявляєш, у що вляпалася.

— Поясниш мені?

— Навіщо ж, — хмикає, повертаючи колишній настрій. — Набагато приємніше це відчути на власній шкурі. Я так розумію з Торес все закінчено?

— Не ображайся Чад, але ми з тобою не настільки близькі подружки, щоб обговорювати подібне! — усміхаюся, щоб мої слова не здавались грубими.

— Домовилися Пенсакола! — легенько штовхає мене в плече і театрально відриває двері, пропускаючи вперед. — Тільки після сміливих дам.

— Дякую, — присідаю в реверансі, підігруючи.

Повз нас незадоволеним вихором проноситься Ендрю, розштовхуючи всіх, хто трапляється йому на шляху. Тоді я ще не знала, що нам трьом доведеться висидіти урок англійської.

***

— Це ваша творчість на всіх учнівських шафках? — Тайлер падає за сусідню парту і вигнувши брову, вичікувально дивиться на нас із Чадом.

Поки ми йшли до кабінету англійської літератури, розклеїли кілька плакатів.

Ну гаразд, не кілька... більшу частину просунули в люз шафок. Решту ми вирішили розклеїти на вулиці.

— Так, — гордо задираючи підборіддя, відкидаю волосся назад. Ловлю на собі невдоволений погляд Ендрю та безнапасно ігнорую хлопця. З ним мене точно нічого не пов'язує. Ігнор можна не приховувати.

— Венді вкриється червоними плямами від жаху.

— Я теж так їй сказав! — киває усміхнений Чад. — Але Пенсакола у нас виявилася непробивним дівчиськом.

Тайлер мружиться, змінюючись в обличчі. Йому не сподобалося, як про мене відгукується Чад. З чого б це?

Він досі на щось розраховує? Якщо так, то мені його шкода. Між нами стоїть височенна стіна френд зони, а довкола триметровий рів з водою.

Не можу пояснити, але якесь погане відчуття в мене до цього хлопця. Начебто все добре. Він милий, приємний. Уважний. Вже неодноразово приходив мені на допомогу, але все одно… мене відштовхує від нього. Ми як м'ячик та стіна. Взагалі несумісні.

Інша річ Чад. Його енергетика мені дуже личить. Сподіваюся, він теж відчуває це. Мені дуже хочеться не втратити цю нитку дружби з Чадом.

— Чад, — відволікаю я його, — ти ж не думаєш, що мені просто так допомагав? Це все хитро спланований задум, — жартівливо вимовляю. — Якщо гнів Венді завалиться на мене, я скажу, що ти був зі мною. Безпосередньо допомагав мені.

— Коли! — кидає в мене олівець. — Коли гнів Венді звалиться на тебе. Не будь такою самовпевненою, Пенсакола! — хихикає. — Я тебе бачу вперше. Саме про це я скажу Венді.

— Я дивлюся вам дуже весело?

Мені не вдається відповісти на дивне запитання Тайлера, бо до класу заходить викладач англійської літератури.

Я відразу замовкаю згадавши, що однією з моїх головних цілей було справити гарне враження на вчителів. Тим паче на цього.

— Підніміть руки, хто з вас прочитав історію токсичних стосунків Кеті та Хіткліфа? Ой, вибачте, це був спойлер, — з проходу привертає до себе увагу містер Сойєр. — Не втримався. То хто прочитав Грозовий перевал? Історію про незабутнє кохання, якому навіть смерть не завадила? Вона їх об'єднала.
Класом починається метушня. Хтось шепочеться, хтось сміється. Особисто я — посміхаюся і підіймаю руку.