1

— Чого ти так довго? — Кім нетерпляче підстрибує на місці та заводить мотор джипа брата. — А раптом Метт пішов би за нами? Щоб я сказала йому? Вчора я йому наплела, що ми не побачимось цього тижня, тому що відлітаю на шопінг у Лос-Анджелес!

— Я чому не Мілан? — стримуючи сміх, обертаюсь до неї. — Чому ти не розповідала, що Метт — це дорослий чоловік! А раптом він один із тих одружених, яким нудно живеться у сім'ї?

— Ой, не неси дурниць! — відмахується від мене і поправивши зачіску, виїжджає на дорогу. — Немає у нього дружини. Ти бачила, який у нього прес? У одружених не буває такого тіла.

Тепер мені здається, що дурниці вона несе. У ситуації, коли я випадково дізналася секрети двійнят, я, як і раніше, переживаю за Кім. Алекс – хлопець, він зможе за себе постояти, а от із Кімберлі може бути багато проблем. Щось мені підказує, що цей Метт їй просто запудрив мозок. Наплів якихось неймовірних історій про себе і просто користується її юністю та красою.

— Метт взагалі-то серйозна людина! — перебиває мої думки сестра. — Він викладає в університеті.

— В якому?

— А я звідки знаю? Мені це не цікаво! — відмахується дівчисько. — Мені дуже подобається з ним цілуватися і те, що він всюди платить за мене.

— О Боже, Кім! Ти з ним... — переповнена емоціями, голосно питаю я.

— Ні! Звісно, ні! — спалахує дівчина. Її щоки червоніють, а очі округляються. — До цього ми з ним не дійшли. Я ж кажу, він — нормальний!

— Він хоч знає, скільки тобі років?

— Ммм ... — фарба поступово сходить з її обличчя і Кім закушує нижню губу: — Він думає, що мені двадцять один.

— Ти не боїшся залишатися з ним наодинці?

— Ні, з чого це? — її настрій як кабелі: то вгору, то вниз. — А ти не боїшся з Майкі залишатися наодинці? Він також чоловік із потребами. Чи не замислювалася ти про це?

Замислювалася. Звісно, ​​замислювалася. У власних думках я й сама не проти переступити межу... Як добре, що Майку недоступні мої думки. Нікому вони недоступні.

— Майкл — це інша справа! — палко відповідаю. — Не треба їх порівнювати.

— Чому ж? — так само емоційно питає Кім. Здається, і я і вона готові до останнього вигороджувати своїх обранців. — Майклу давно не п'ятнадцять. Він дорослий хлопець. І якщо тобі ніхто про це не говорив, боячись потривожити твої почуття, то скажу тобі я. Ти не хоч раз задумалася, чому з Майком ніхто не спілкується? Ендрю та Алекса не беремо до уваги.

— У Майкла складний характер. Йому важко спілкуватися з людьми! — надувши губи, пояснюю я.

— Так! Авжеж! — пирхає сестра.

За час нашої бесіди я не помітила, як ми під'їхали до будинку. Але ні вона, ні я не квапилися виходити із машини.

— У твого Майкла проблеми з головою та повна відсутність самоконтролю. Він зовсім не вміє стримувати гнів, – продовжує Кім. — Того року його відрахували зі школи, бо він зламав щелепу Тайлеру Берроу. Я думаю, ти знайомий з Тайлером... Містерові Даві довелося докласти багато зусиль, щоб Тореса повернули назад до школи. Вони повернули його, але відмовилися перевести у випускний клас. Майкл Торрес був нашим однокласником незважаючи, що на рік молодший за нас. Він був відмінником і зразковим учнем, поки одного разу в нього не поїхав дах.

Це все не правда. Все, що зараз говорить Кімберлі, зовсім не в'яжеться з Майклом. І Тайлер... Тайлер обов'язково розповів би мені про той інцидент.

— І останнє… раз ми вже почали цю розмову, доведемо її до кінця. Зміна поведінки відбулася, коли його тодішня дівчина Рейчел пішла на шкільний бал із Тайлером. Вона це зробила навмисно. Майк і Тайлер давно ненавиділи один одного, а Рейчел просто тупиця, яку після цього батьки швидко забрали з Дестіна.

Кім замовкла на кілька хвилин, даючи мені переварити почуте. М'яко кажучи, я була збентежена. Мій мозок відмовляється сприймати цю інформацію. Але одне мені стає зрозумілим. Поведінка Майка на ярмарку... Виходить, я практично повторила історію з колишньою коханою, коли пішла з Тайлером на колесо огляду.

Чому вони всі мовчали? Говорили загадкам, мовляв, тримайся від нього якнайдалі; тобі не потрібно з ним бачитись.

Але Майклу варто віддати належне. Тоді на ярмарку він утримував свій гнів, і згодом прийшов до мене поговорити. Значить, не все втрачено.

— Тепер ти повинна розуміти, що на тлі твого психа Майкі, мій стриманий Метт — справжнісінький янгол. Він водить мене ресторанами, катає на яхті натомість не вимагаючи нічого.

Це поки що… — гірка думка проскакує у мене в голові, але я не наважуюсь її озвучувати. Мені є над чим замислитись. Майк Торрес... я сподіваюся, у тебе більше немає скелетів у шафі.

***
Приблизно п'ятнадцять хвилин я стою біля чорного входу в закритий клуб, переступаючи з ноги на ногу, не наважуючись увійти. За цей час я вже собі надумала такого, що просто неможливо уявити. Але, все ж таки, якісь невидимі нитки притягли мене сюди.

Ім'я цим ниткам це — почуття до Майкла Тореса.

Я вирішила зупинитися на тому, що все, що відбувалося з Майком до мене — це його минуле життя і мене воно ні як не стосується. За той час, що він провів зі мною, нічого подібного не відбувалося, якщо не брати випадок на ярмарку, та й там він пішов не закочуючи сцен. Перші сутички я не беру до уваги. Тоді і я поводилася як справжня істеричка.

Тому, видихнувши та залишивши всі сумніви за спиною, я переступаю поріг непомітної хвіртки й заходжу на територію клубу. Майк годину тому надіслав мені докладну інструкцію, куди йти. Сказав, що домовився з охоронцем. Проблем у нас не виникне.

З кожним кроком, наближаючись до призначеного місця, серце починає прискорено стукати, проганяючи тривогу якою мене нагородила Кімберлі та зароджуючи незрозуміле приємне хвилювання.

Коли я бачу Майкла, який сидить за красиво прикрашеним білим столом, дивлячись у телефон, серце пропускає удар.

Він ідеальний… — шепоче внутрішній голос, і я прислухаюся до нього.

Безшумно наближаюся до хлопця і заплющую його очі долонями.