4.

Дін.

Не дівчина, а якийсь вихор. Ми не бачилися кілька років, а характер Каміли зовсім не змінився. Хоча це точно не стосується її зовнішності...

Ми невзлюбили одне одного ще з самого дитинства. І це почуття завжди було взаємним. І от, мені вже двадцять, Камілі — дев'ятнадцять. І я зовсім не очікував по приїзду побачити дівчину з ідеальною фігурою й спокусливими округлими формами. Тепер вже й не так певен, що буду відмовлятися від затії батьків до останнього. Стає цікавіше...

А ще я вже уявляю собі обличчя Каміли, коли її мама таки повідомить їй чудову новину. Заради таких моментів варто було приїхати.

Виходжу в коридор і одразу розумію, що дівчина вже втрапила в мою чергову пастку. Занадто рано. Та я ще щось придумаю. Зупиняюся біля стіни й уважно вдивляюсь у бік дверей, очікуючи на появу принцеси.

За кілька хвилин з гостьової ванної вилітає розлючена Каміла. Вона одразу помічає мене, й я аж завмираю на місці під її сердитим поглядом. Сталево-сірі очі так і палають жагою помсти.

Затримую погляд на апетитних вигинах й на секунду залипаю. Ловлю себе на думці, що мені подобається те, що я бачу.

Заспокойся, Діне! Вона — лише твоя подруга з дитинства. Ти не можеш в неї закохуватися. До того ж, Каміла явно збирається тебе вбити. Але не зараз.

Але ці шортики...

Діне, стоп!

Сіроока повільно прямує в мій бік, гордовито задерши підборіддя.

— Я тобі ще все це пригадаю. Ходи й озирайся тепер, — попереджає, порівнявшись зі мною.

Її голос сповнений ненависті, а руки так і тягнуться до моєї горлянки. Каміла завжди була дикою кішечкою. Але я ніколи особливо не звертав на це уваги. І така моя реакція мені дуже не подобається.

Чекаю кілька хвилин, після чого спускаюсь до вітальні. Мати Каміли, пані Олівія, розставляє на білосніжній скатертині тарілки й інше приладдя до обіду.

— Давайте допоможу, — підходжу ближче й беру з її рук стос начиння.

— Дякую, Діне, — жінка лагідно усміхається. — Ти завжди був таким вихованим хлопчиком. Камілі є у кого повчитися.

— Ага, — лунає десь неподалік голос принцеси.

Повертаю голову й зіштовхуюсь із поглядом магнетичних сірих очей. Помітивши, що я на неї дивлюся, Каміла підносить руку зі столовим ножем до шиї й показує добре відомий жест, що мені кінець.

Та це тільки розпалює мене. Схоже, що наші суперечки стають цікавішими...

Коли всі приготування закінчено, до будинку заходять мої батьки й тато Каміли. Наші мами знайомі вже досить давно. Та скільки б вони не планували, що їхні діти стануть найкращими друзями, нічого хорошого з цього ніколи не виходило.

— Всі в зборі, чудово, — сплескує в долоні пані Олівія. — Сідайте скоріше за стіл, усі голодні, напевно.

Вмощуюсь на своє звичне місце й одразу ж окидую поглядом страви. Виглядає апетитно. Каміла йде аж до протилежного кінця столу, та її жестом зупиняє мати.

— Люба, сідай поруч із Діном, — лагідно мовить вона.

А я на секунду завмираю. Ми так не домовлялися. Я планував спокійно пообідати, а не боротися за власне життя.

Каміла вчергове задирає підборіддя й гордовито йде в мій бік. Відсуваю для неї стілець, насилу відкидаючи ідею різко його прибрати. Гадаю, наші батьки цього точно не оцінять.

Подруга демонстративно сідає напівоберту до мене й одразу ж береться накладати собі їжу. Усі інші слідують її прикладу. В сенсі, теж наповнюють тарілки. На якийсь момент наступає затишшя. Та це ненадовго.

І вже за кільканадцять хвилин наші мами підводяться з місця й окидують усіх присутніх хитрим поглядом.

— Ми з Олівією виграли відпочинок за кордоном, — радісно повідомляє моя мама.

— Ого, вау! А куди ми їдемо? — захоплено питає Каміла.

— Еее, люба, розумієш, тут така справа, — починає пані Олівія. — Квитки тільки для двох сімейних пар.

— Ну добре, — дівчина знизує плечима й тягнеться за склянкою з соком.

— Але не хвилюйся, — продовжує її мати. — Ти не залишишся зовсім сама. Увесь цей час з тобою мешкатиме Дін.