Розділ 14. Владислав і Вікторія.

Владислав.

Прокинувшись наступного ранку після весілля, Влад відчуває важкий тягар на серці. Сам не розумів, що на нього найшло: чи то дійсно хильнув зайвого, чи то ревнощі так затуманили мозок. Але усвідомлював, що після того, що він накоїв, навряд чи зможуть із Вікою бути знову разом та все ж набирає номер телефону дівчини, аби хоча б дізнатися чи в неї все гаразд. Та слухавку вона не бере й взагалі вимикає телефон. Що ж, цього варто було очікувати. Влад сумно зітхає й починає чепуритися. Адже сьогодні у Сашка вдома святкують другий день весілля для найближчих родичів та друзів. І хоч настрою кудись іти геть не виникало та потрібно було якось розвіятися, інакше думки про Віку зведуть його з розуму.

- Привіт новоспеченому нареченому! – вдавано весело вітається Влад, потискуючи руку товаришу. – Як перша шлюбна ніч?

- Чудово! – сміється у відповідь Сашко, виглядаючи цілком  щасливим.

Влад оглядає гостей, їх на цей раз зовсім мало, дійсно лише найближчі.

- А Люби немає? – між іншим цікавиться Влад.

- Нащо тобі та Любка? Де уже свою Віку загубив? – здивовано запитує Сашко.

- Та так, посварилися вчора.

- Через Любку? – ще більше дивується приятель. – Було б через кого! Вона що клеїлась до тебе? І ти повівся? Вона ж така собі, на «трієчку».

- Вона казала, що досі незаймана…

- Хто? Любка? – Сашко щиро сміється. – Та вона тут не з одним гуляла й тискалась у під`їзді. Знайшов, кому вірити. А хай би й так, то я не зрозумів? Хто мені тут усі вуха проїв своїми розповідями про кохання до Віки?

- То все ж таки брехала вона чи ні?

- Ні, ну, старий, я ж не перевіряв! Кажу, що бачив її з хлопцями не раз, а що там і як, я ж свічку не тримав. Чого ти так на цьому зациклився? Ну, так, з незайманою це, мабуть, цікаво й воно завжди приємно, коли ти перший та єдиний, та якщо тільки про це й думати, то можна з глузду з`їхати й до скону шукати оту єдину й непорочну, залишаючись самотнім холостяком. Головне, любов, я гадаю, ну і щоб зійшлися характерами. От я свою Надю люблю та й по характеру вона мені підходить, а усе інше байдуже. Я про це просто не думаю. Минуле повинно залишатися в минулому.

- Можливо, ти й правий. Та я такого вчора Віці наговорив, що, мабуть, це вже дійсно кінець.

- Нічого, помиритесь. Кохання все долає! Ходімо краще вип`ємо, - посміхається Сашко, плескаючи Влада по плечах.

Та після кількох випитих чарок Влад так і не розвеселився, а навпаки ще більше спохмурнів. Й аби не псувати товаришу свято, пішов раніше за всіх. По дорозі зайшов до будинку, в якому жила Віка. Довго дзвонив у двері квартири, та йому так ніхто й не відчинив. Спробував зателефонувати – абонент поза зоною. Куди ж ти поділася, кохана? Влад розвертається, змушений іти геть. Вдома ще кілька разів намагається додзвонитися дівчині, але все марно. Його невеселий настрій помічає й мати.

- Що сталося, синку? Чого ти такий засмучений?

- З Вікою посварилися й вона кудись зникла.

- Ой, сину, важкий у тебе характер, увесь в покійного тата. Таку дівчинку втратив. А я вже була така рада за вас, спостерігаючи вашу взаємну закоханість. Думала нарешті і в мене буде невісточка й онуки, як у інших людей.

- Мамо, не лізь, бо й без тебе кепсько! Я сам з усім розберуся! – гримає Влад й з відчаю обхоплює голову руками.

Мати лишень важко зітхає й іде у своїх справах.

Наступного дня після роботи хлопець знову робить коло в бік будинку, де жила Віка. Але його зустрічають незнайомі чоловіки у робочому одязі, які розпочали ремонтні роботи у квартирі. Від них він дізнається, що господині вдома немає й вона взагалі переїхала на час ремонту до родички. А де квартирантка, тим паче не знають. Хотів було зателефонувати Наді, можливо вона в курсі, куди поділася її подруга, та вона разом із Сашком поїхали у медовий місяць закордон. Та все ж з третьої спроби Влад додзвонився до молодят, але Надя не володіла жодною інформацією. Пообіцяла при нагоді дізнатися про все у матері. Й це очікування та невідомість просто вбивали. Якби ж хоча б знати, що з коханою людиною все гаразд. А то ж неначе зникла без вісти. Невтомно продовжував набирати її номер уже в кільканадцятий раз, та однаковий жіночий голос щоразу повторював, що абонент не може прийняти ваш дзвінок. У результаті Влад став погано спати й перетворився на роздратованого буркотуна. Все було немилим йому навколо. Й лише шалені виснажливі тренування у супроводі важкого року давали йому змогу виплескати увесь той внутрішній біль від розлуки. В такі моменти солоний рясний піт стікав по його шкірі замість сліз й потім Влад довго стояв під душем, намагаючись заспокоїти знеможені тіло та душу.

Коли ж нарешті подзвонила Надя й повідомила, що у Віки, виявляється, помер батько й вона поїхала до себе додому, відчув, з одного боку, полегшення, адже тепер, принаймні, він знає, де вона, але з іншого – йому було страшенно прикро, що в таку важку годину його немає поруч із нею. До того ж ніхто не знав, коли повернеться дівчина, й все, що залишалося хлопцеві, це щодня приходити до її орендованої квартири з надією, що вона от-от з`явиться й він зможе нарешті її побачити. На більше він й не розраховував.

Вікторія.

Я залишалася на самоті зі своїми сумними думками без зв`язку із зовнішнім світом понад два тижні, аж допоки не скінчилася моя відпустка. Повертаючись у місто, все думала, що мене очікує в ньому. Можливо варто взагалі не повертатись, гадала я. Знайду роботу у своєму містечку й буду приїздити лише на період навчальних сесій. Але потім подумала, що мені подобається жити у великому місті та й моя робота була мені до душі. Отож, пересівши з міжміського автобусу на улюблений трамвай, я знову їду майже через усе місто до орендованої квартири, споглядаючи знайомі міські краєвиди крізь скло.