Пріоритет

Адріан. Дратує. Тебе.

Кожна клітинка твого організму, кожна твоя ДНК відчує електричний струм, який ланцюговою реакцією пронизує все тіло, варто Андріану торкнутися тебе. Варто йому шепнути тобі щось на вухо, навіть саму глузливу ахінею, і все, ти пропала. Мозок немов автоматично відключається, перед очима тільки він.

Ти ненавидиш себе за це.

Ненавидиш Андріана. Ненавидиш чортову його привабливість, і викид ферамонов, від яких ти буквально пускаєш слину. Ненавидиш те, що не можеш це контролювати. Ти не здатна нормально реагувати на Андріана, що як магніт притягує твою увагу, погляд, всю цілком. Ти буквально належиш йому, без залишку і права вибору.

Андіан – справжній мудак, у якого цілий вагон фанаток, дорогих машин на будь-який смак, втім, і дівчат теж. Ти змагаєшся з багатомільйонною аудиторією, і залишаєшся завжди в програші. Ти не можеш здолати його популярність, не можеш прийняти, що він відомий за межами країни, не можеш прийняти його професію, від якої у тебе справжня мігрень.

Ти кожен раз обіцяєш самій собі, що в останній раз бачишся з Андріаном, і знову, на його заклик стрімголов мчиш до нього в номер, як тільки у нього є вільні півгодини.

Ти стоїш посеред номера дорогого готелю, розглядаючи нічний пейзаж за вікном, втративши лік часу. Андріан буквально вривається в номер злегка напідпитку і неймовірно щасливий. Ти роздратувана, тому що він щасливий без тебе, ти не є причиною його посмішки.

— Нана, прости, концерт трохи затягнувся. У нас сьогодні з хлопцями був рекорд проданих квитків, а ще...

— Андріан, с втомилася, — ти перериваєш його, спостерігаючи, як змінюються емоції на його обличчі. Ти внутрішнє трохи радієш, відчуваючи перемогу, нехай і гірку на смак.

— Ти знову починаєш, — роздратовано він вимовляє, але все ж підходить до тебе майже впритул, торкаючись твого підборіддя. — Нана, я так скучив.

— Андріан, — ти робиш крок назад, не даючи йому можливості більше торкатися до тебе, давши зрозуміти, що ти серйозна. — Якщо я повинна боротися за твою увагу з твоєю професією, тоді до біса твою увагу і тебе втім, теж.

— Нана, ми вже говорили про це...

— Говорили, але не досить, як бачиш, — ти перебила його, не давши закінчити давно протерту до дірок фразу. — Мені, правда, набридло. Я серйозно.

— Нана...

— Якщо я – не пріоритет, давай зупинимося на цьому. Я не хочу більше на самоті тебе чекати в номері готелю, поки ти не повернешся з чергового концерту на підпитку, а на твоїх сорочках сліди помад.

Ти дивишся на розгубленого Андріана, який заперечити тобі нічим не може. Він – яскрава зірка, правда не твого всесвіту. Ти розчаровано зітхаєш, тобі, правда, хотілося, щоб він хоч щось та сказав, заперечив. Він мовчав, навіть не ворухнувся, поки ти одягала куртку і виходила з дорогого готелю, знятим повністю Андріаном..

Ти пішла з купою жалю, знаючи, що так буде правильно і краще для самої себе. Ти більше не відповідала на його дзвінки, смс, не стежила за прямими трансляціями, не їхала до нього в номер. Ти дійсно викреслила Андріана зі свого життя.

Через півроку ти все-таки зважилася подивитися концерт, просто заради музичного інтересу( насправді скучила!). Він був таким, як раніше, немов сварка була вчора, тобі сумно, що він залишився лише спогадом. Несподіваний дзвінок у двері змушує тебе підстрибнути в переляку на місці, ти в поспіху закриваєш відтворене відео концерту, поспішаючи до дверей.

— Ти – пріоритет, — вимовляє Андріан, стоячи біля тебе на порозі з букетом білих хризантем, тому що знає, що троянди ти не любиш. Ти дивишся на нього, і не можеш зрозуміти, в чому підступ. — Я думав, що зможу без тебе. Що ти не більше, ніж одна з фанаток, до якої я йду, коли мені нудно. Мені потрібно було півроку, щоб усвідомити всю важливість твоєї присутності в моєму житті. Прости, що тобі довелося так довго чекати. Чи не пізно розставляти пріоритети?

— Ні, — ти хотіла б сарказмом відповісти, але дуже скучила за ним. — Ти дуже вчасно.