Олександр Олджі

Я пишу історії на стику жанрів: сатиру й гумор, фентезі та фантастику, історичну прозу й філософські оповіді. Мене цікавить людина в будь-якому світі — казковому, технологічному, історичному чи містичному. Її вибір, її межі, її відповідальність. У моїх книгах бюрократія може бути абсурдною, але завжди впізнаваною. Казкові персонажі можуть звертатися за довідками, а солом'яний бичок відкривати кримінальне провадження. Старі часи можуть говорити сучасною мовою, а майбутнє ставити питання, на які немає готових відповідей. Я люблю іронію, але не люблю цинізму. Люблю фантазію, але не люблю втечі від реальності. Пишу, щоб читач думав, сміявся, співчував і — головне — залишався людиною. Нові світи. Старі істини. Історії, які залишаються.

Опублікував 12-тий розділ "Відділу казкових справ"

Є дивне відчуття, коли сідаєш писати одне оповідання, а встаєш із планом на кілька книг. Схоже, саме це зараз і сталося. Поки що не хочу багато розповідати. Але українські казкові герої вже стоять у черзі за довідками, сперечаються

24.07.2026

Де закінчується задум і починається книга?

Сьогодні опублікував десятий розділ книги «106-й каземат». І спіймав себе на думці, що книга вже давно перестала бути тією історією, з якої все починалося. Коли народжується задум, він здається простим. Є кілька

23.07.2026

Поки незвично це писати.

Сьогодні я виклав повністю свою нову книгу «Застрибнути в останній вагон». Вона народилася зовсім не так, як мої попередні історії. Спершу була не фабула і навіть не герой. Було питання: чому люди певних професій починають

22.07.2026

Запис №0. Чому з'явився цей щоденник

У кожної книги є дві історії. Перша — та, яку читає читач. Друга — та, яку майже ніхто не бачить. Вона починається задовго до першого розділу. З випадкової фрази. Із пожовклого документа. Іноді — з помилки

19.07.2026