«Він бачив у ній злодійку. Вона — загрозу. Але жоден не міг відвести погляду.»

Герцог, справедливий у власних очах і загорнутий у пелену гордості, несподівано відчуває потяг до однієї зі своїх підданих — тихої душі, чиє одне лише існування пробуджує в ньому те, про що не можна навіть думати. Від самого початку він знає: ця стежка веде лише до загибелі.

А вона — така маленька й непомітна, але з таємним вогнем надії в серці — іде по краю прірви, де її може знищити тягар власного прагнення. Чи не впаде її голова — не від меча, а від сили самого бажання?