Тут немає монстрів. Немає крові, ножів чи привидів у білому. Є лише ніч, тиша й відчуття, що щось не так.
Нічний автобус, який знає, де ти зійдеш. Ліфт, що їде на поверх довше, ніж треба. Коридор лікарні, де хтось тихо розмовляє в порожній палаті. Парк, у якому за тобою йдуть, але не наздоганяють. Дзвінок із власного номера. Фотографії, зроблені, поки ти спав.
Кожна історія починається з дрібниці, яку легко не помітити. І закінчується тим, що ти вже не можеш її не помічати.