Костя Кириленко – мій хронічний подразник і просто ідіот.
Ми дратували один одного на рівні подиху. Всі наші шкільні роки пройшли в синцях, постійних сутичках і на килимі у директора. Навіть випадково вступили в один університет – добре, що ненадовго. Після чого нарешті зітхнули з полегшенням.
Принаймні так мені здавалося.
Бо вистачило однієї прикрої випадковості, щоб усе спалахнуло з новою силою. Нічогісінько не змінилося.
Майже.