Я дуже залежна від чоловічої краси. Коли бачу вродливого чоловіка, мій мозок просто вимикається — ні думок, ні логіки, тільки естетика. Це дратує, бо я розумна жінка, а поводжуся як підліток на концерті бойз-бенду. Тож я придумала собі терапію: розмальовую «ідеальні торси» і вішаю їх на стіну. Думала, що так знешкоджу залежність — перетворю красу на картинку, на безпечний арт-об’єкт. Але, як виявилося, Всесвіт має дивне почуття гумору. Бо одного дня ці картинки вирішили, що їм тісно на папері…