Хтось скаже, що це вигадка. Що фігня собача. Але це — моє життя.
Те, що я бачила, чула, відчувала. Те, що прожили мої люди — друзі, названі брати. Це було справжнє.
Але, на жаль…
На жаль, розповідь піде не з початку.
Бо я сама себе зрадила. Забула.
Та це не була помилка.
Це було життя.
І це було правильно.
Напевно?