Наввипередки з вітром

Драконяча вершниця, яка захищає людей від монстрів, заманливо, чи не так? Звучить як доля якоїсь потраплянки красуні. Але, є кілька але. По перше, я не потраплянка, по друге, не красуня, по третє, цю долю я не обирала, по четверте (так узагалі правильно казати?) я на межі переходу до своїх же ворогів, по п'яте, на власне життя можна накласти хрест. І як я докотилась до такого? Сама не розумію, де і що було упущене. Може, коли батьки відкрито заявили, що в сім'ї не без виродка і виродок тут я, а може коли я змирилась з своєю долею і не боролась, може, коли я лишилась одна із команди, але пішла далі, а може коли друїд замість благань про милість почав з кожним словом, яке вилітало з його губ, руйнувати моє уявлення про цей світ і цілі моїх, вже майже колишніх, побратимів.