1

— Ти, що?!! — несамовито зревіла вихователька і виписала мені ляпаса.

Здавалося, що обличчя вогнем обпекли, сили Бориї не займати, але я зціпила зуби дивлячись їй у вічі. На що я сподіваюсь? На жалість? Її сумління? Розуміння моєї ситуації? Якщо чекаю чогось подібного, то ніколи не дочекаюсь. Борія люта, ненавидить мене, і узагалі всіх. Я сподівалась, що обличчя лишилось спокійним, ховатись за маскою спокою я навчилась давно, що в перші роки навчання, проте, тут з сиріт роблять найманих вбивць! Яке навчання? Катування! З десяти років нас з звичайного притулку привезли сюди, щодня били, знущались, запихували наші думки поглибше в нас, щоб ми не посміли їх висловити, давали в руки зброю і зачиняли в клітках з вовками і ведмедями, не навчивши жодним технікам. Я терпіла і рвалась вперед, сама собі вигадала ціль життя, тупо, я знаю. Мріяла, що колись служитиму Обраній Лілії, ну знаєте, пророцтво "І підніметься біла тигриця з палаючими очима вогню і спинить світові чвари". Дівчина мала повести армію в бій проти монстрів, що жили в лісах, горах і морях і нападали на людей, я палко не хотіла стояти в стороні, хоч я і альбінос, але очі у мене блакитні, а не червоні, тож пророцтво не про мене, через рік після озвучення пророцтва привселюдно, один з генералів при королі заявив, що його донька і є обрана, і я вирішила, що служитиму Лілії ще малою дитиною.

— Селено! Повтори, що ти зробила?!

— Я пожаліла стражника, якого мала вбити.

— І хто ти тепер? Безхребетна устриця!

— Або як більш відомо серед простолюдинів, людина з совістю.

— Ми ідемо до ректора, зараз же!

Здалося, що підігнаний по тілу костюм бійця почав тиснути, усе всередині похололо. Мене виключать і табу моїм мріям, без диплому я нікому не потрібна. А випуск завтра! Але, я не змогла його вбити, великі налякані карі очі молодого стражника здавалось дивились в душу. Мимолітна слабкість і все, совість почала верещати, що він ні в чому не винний і вбивати його не треба. До цього мені не доводилось вбивати і я завжди була впевнена, що зробити це зможу, але... Не склалося. Монстрів вбивати легше.

Я теребила обладунок на правій руці, я амбідекстер, але у шульги завжди перевага, тому і закрита права рука, броня закриває все бід пальців до ліктя і ще наплічник, також в обладунок вбудований клинок. В іншому костюм з тканини і шкіри. Так, про що я? А точно, ректор мені голову відірве.

Мене штовхнули на стілець.

— Що вона наробила?

— Багато чого. Ось наприклад коли я сказала, що не бачила її на уроці, вона відповіла: "Дякую, це найкраща похвала для асасина".

— ...

— Але сьогодні, вона пощадила стражника, людина з совістю, як бачите.

— Скільки років з академії не виходило нікого з вищою відзнакою, і от, один з найперспективніших претендентів виявився баламутником, ти отримаєш нижчу відзнаку, це ганьба, ми навчаємо найманців, яких не зупинить ніщо, а не таких як ти. Житимеш десь у селищі і годитисешся тільки щоб ловити бабкам півнів, цією слабкістю ти зруйнувала своє життя! Розумієш!? Може ти скажеш, що не дало тобі його вбити? Ну? Не мовчи!

— Я все одно не стану вбивати людей і нікому не дозволю!

— Іди геть.

Я вийшла за двері і швидко пішла коридором. Близькою прибічницею Лілії мені не стати, але спробувати хоч якось взяти участь варто. Я наткнулась на однокурсника. Високий, чорнявий, блідий, зеленоокий, Ос, здається.

Нас було сорок два на початку навчання, але пережили ці сім років тільки десять з нас, сімнадцять мені виповниться через тиждень, в перший день лютого. Я переходила на різні теми, намагаючись відволіктись від того, що трапилось щойно. Мене взяли лише через магію простору, я могла рухати предмети на відстані та телепортуватись в радіусі кількох метрів навколо себе і ще кілька подібних фокусів, але у розпал бою це було перевагою. В бою зброю я не використовувала, більше врукопашну, тому і ношу щиток на правй, так і закритись від меча можна, люди з магією простору спритні, тому я можу відбити навіть стрілу. Але мене навчили володіти майже будь якою зброєю, від молота до костетів з метальними ножами. Також нас учили географії, різним мовам, тактикам, медицині алхімії, тих, що мали дар вчили володіти магією. Здається тоді я і говорила з Осом, він маг.. землі, мабуть.