2

У дворі стрункою витяглося дев'ять хлопців і одна дівчина. Ми понуро дивились на вчителів і ректора.

— Срібну відзнаку отримують Ейдвелосс і Тарін.

Названі учні взяли дипломи і вклонились.

— Мідну: Юсек, Паріет, Фотта і Кеальк. Сталеву Нарвф, Хайсен і Їсканрін. Ну і Нижчу відзнаку "з бруду" отримує та, що подавала до цього найбільші надії, але мимолітна слабкість, яку вона дозволила собі вкрила її ганьбою і опустила на самий низ. Селена.

Переборюючи тремтіння в руках я взяла відзнаку, низько вклоняючись. В очах однокурсників була зневага, на мить здалося, що у когось там з'явилось співчуття. Але я не дивилась на них, ми більше ніколи не з зустрінемось, ніколи. Я не хочу їх більше бачити!

І от, я вирвалась з цієї катувалтні, та що може зробити шістнадцятилітка сама в цьому суворому світі? Треба їхати до Лілії і шукати там собі місце.

****

Тиждень по тому.

Ставна дівчина сиділа у троноподібному кріслі і окидувала мене зневажливим поглядом червоних очей, волосся біле, але трохи відливає молочним, а не блакитним як у мене. Лілія, ось вона яка, ніжна і в той же час має помітні вигини тіла. До цього я мало спілкувалась з жінками, добре пам'ятаю лише виховательку і однокурсницю Вільху, яка померла нещодавно, але одна була груба тілом і характером, а друга худюща як тріска. Себе не рахую, але у нас фігури теж різні. Лілія похитала головою, вона лише на два роки старша.

— З твоєю відзнакою, навіть якщо це помилка, тебе можу хіба що відправити на розвідку до лісу друїдів, вони проти нас, не вірять у пророцтво.

Вона знову похитала головою, а я зціпила зуби. Не вміє тримати язика за зубами, на моєму ідеалі з'явилась перша тріщина.

— Я усе одно готова служити Вам вірою і правдою.

— Завтра з відрядом поїдеш до лісу. Можеш іти. У казарми.

Я слухняно покинула залу і попрямувала коридорами керуючись вказівниками. Поки йшла довелося вийти у двір, і в середині скрутило нутрощі. Тут стояли гільйотина, шибениця, замисловаті прилади, які я ніколи не бачила, і тут усе, усе було вкрите кров'ю і дрібними часточками тіл, коли я затиснувши носа ішла через двір мало не наступила на людське синє око. Невже тут проводять публічні страти? Мабуть, є за що.

Я нарешті знайшла казарми, спитала у хлопця при вході де є вільні місця і він ткнув на потрібні мені двері.

Маленька кімнатка приблизно два на три ярди. Дві лежанки і крихітне віконце. Обидві лежанки неприм'яті, значить сусіда у мене немає. Я сіла на праву лежанку і кинула сумку з небагатими пожитками на підлогу. Розтягнулась на ліжку, витягнувши ноги. Ці шість днів дороги доводилося спати сидячи, щоб не випасти з повозки.

Я намагалась зібрати думки до купи. Хай навіть Лілія забагато говорить, їй лише дев'ятнадцять, скоро це зміниться, вона навчиться казати лише те, що треба. Двір з приладами страти. У столиці дуже висока злочинність, тож сенс в цьому є.

Я була жахливо втомлена, але заснути все одно не вдавалося. Крутилася на ліжку, робила дихальні вправи, ні в яку. Вийшла з комірки і поплелася коридором. Зайшла до вбиральні. Набагато краще, ніж у нас в академії. Навіть душ є! Як же тут дивно пахне мило, аж занадто солодкий запах з ноткою орхідей. Ніякої помітки немає. Тепла вода розслабила тіло, але не думки. Раптом до ванної зайшла ще одна дівчина зелені очі, руде волосся з пофарбованими в чорний окремими пасмами, фігура пісковий годинник. Без зброї і майже без одягу. На ній було лише спідне, усе таки спільний душ, що поробиш, мені теж довелось роздягатись майже до гола, не з одягом же митись. Дівчина не мускулиста, значить вчилась у поблажливих умовах. У мене від природи м'язова маса набирається важко, тому і сама майже так виглядаю, але я принанні жилиста.

— Нова? — спитала дівчина з цікавістю мене розглядаючи.

— Бачу, тебе тренували серйозно — продовжила вона.

— Тобі то яке діло?

— Точно тренували. Не щастить же комусь з тілом.

Не звертаючи уваги на неї я швидко обмила піну і почала витиратись рушником.

— А запах у мила який! Його тут спеціально для жильців роблять, більше ніде не продають.

Я нашвидкоруч натягла одяг і залишила зеленооку саму. Не люблю балакунів, з ними неможливо зосередитись.

Ще кілька годин після цього я так і не змогла заснути, втома навалювалась, не даючи нічого робити, та варто було лягти на ліжко, як уся сонливість зникала у мить.

— Ой! Ти моя нова сусідка так?

— Мгм, і я здогадуюсь, чому колишня втекла.

— Що?

— Закрийся.

Руда здивовано на мене п'ялилась. Навряд чи хтось з нею так розмовляв. Хай і не м'язиста, але доволі щільної статури, побоювались її, мабуть.

— Ти з якогось села, так?

— Може і з села, але не збираюсь спати під твоє туркотіння.

Я відвернулась до стіни. Дівчина замовчала, от і добре, треба просто заплющити очі і сподіватись що зможу заснути.