Колись я зробила найбільшу помилку — зізналася, що бачу привидів. За це поплатилася роками в психіатричній лікарні. Тепер я тримаю язик за зубами, пишу кримінальні романи й намагаюся жити нормально. Ну, майже. Адже зі мною мешкає привид бандита з дев’яностих, який вважає себе моїм охоронцем. І знаєте що? Краще б я його слухалася! Бо одного дня мені вистачило дурості врятувати чоловіка, якого інші воліли б бачити мертвим. Небезпечного, владного й до непристойності привабливого. Тепер перестрілки, погоні та небезпечне кохання відбуваються не в моїх книгах, а в реальності. І як пояснити чоловікові, від якого втрачаю голову, що зі мною живе мертвий бандит, який категорично проти наших стосунків? А найгірше — здається, ці двоє мають більше спільного, ніж я уявляла…