Його беззахисна дівчинка 18+

Вона стоїть переді мною, опустивши погляд у підлогу. Тремтить, нервово ламає пальці. Я буквально відчуваю смак страху на язиці. Повітря ним просякнуте, як нав'язливими солодкими парфумами, від яких починає боліти голова. Тільки на відміну від парфумів, цей запах мені подобається.
— Як, кажеш, тебе звати?
— Валерія. Лєра… — тихо шепоче.
Доводиться напружувати слух, щоб почути.
— Валерія, — прокручую ім’я в роті, ніби пробую на смак. — Хороша дівчинка, Валерія. Так? — подаюся вперед.
Киває.
Бачу, як їй до болю хочеться відступити, але вона тримається, стискає пальці до побілілих кісточок і… залишається на місці. Тільки блідне ще дужче. А маленькі перлинні зубки впиваються у яскраво-червону нижню губу.
— Що ж привело тебе до мене, Валеріє?