— Знімай фартух, Ніко. Ти їдеш зі мною, — залізний голос Родовського змушує заціпеніти посеред нічної зміни.
— Я нікуди не поїду, Владиславе Володимировичу, — намагаюся говорити твердо, хоча всередині все стискається від його шаленого зросту.
Він підходить упритул і кидає на стійку папір:
— Твій батько мертвий, Ніко. Його борги тепер на мені, а за заповітом я твій опікун. З цієї ночі ти живеш під моїм дахом за моїми правилам. Знімай фартух, або я зніму його сам.
Владислав Родовський — 35-річний мільярдер, найкращий друг мого батька і людина з крижаним серцем. Мені 18. Я горда, затята і заперта в його золотій клітці. Я обіцяла собі ненавидіти його за цей примус. Але я ще не знала, який кошмар ховається за його суворим поглядом…