Cьогодні знижки! На першу та останню книги циклу
“РОЗОВСЬКІ ТА ІНШІ. КОХАННЯ ДО БОЛЮ”

Перша книга:
Анотація:
"Я не сказала "ні" коли він мені запропонував. Так що формально звинувачувати в тому, що сталося, крім мене нема кого. І те, що мені не сподобалося, це моя проблема. Чи я, дурна така, сподівалася, що після того, що я з ним зробила, він буде зі мною ніжним?"
"Зітхаю та дістаю з барсетки ще одну пачку купюр. Кладу її поруч із першою, ніби намагаюся купити її прощення. Але в глибині душі розумію, що ніякі гроші не зможуть стерти те, що я зробив.
Стою над нею, дивлячись на її спляче обличчя. Вона виглядає такою беззахисною, такою чистою, попри все, що сталося. Я хочу сказати щось, перепросити, пояснити, але слова застряють у горлі. Натомість я тихо вимовляю:
- Пробач…"
Чи зможуть вони пробачити один одного, постійно приховуючи правду?
владний герой
від ненависті до кохання
психологічна напруга
Рандомні уривки:
"Відкриваю очі, приходячи до тями з диким головним болем і ломотою в усьому тілі. Таке відчуття, що мною проїхався каток. Озираюся на всі боки, намагаючись поворухнути затерплими кінцівками. Що за лайно? Мої руки й ноги міцно прив’язані до кутів ліжка, і я лежу в позі морської зірки, у чому мати народила.
Тобто не зовсім. Один предмет на мені все-таки є – презерватив. Не знаю, чи можна його вважати предметом одягу, але принаймні його наявність дає хоч якесь уявлення про те, чим я тут займався. Ще б згадати, як я так встряв. Та й не завадило б вибратися із цього делікатного становища…
Роблю спробу прочистити пересохле горло, але виявляю ще один предмет, цього разу в роті. І роблю нерадісний висновок – покликати на допомогу не вдасться. У роті в мене кляп.
Одне тішить – я у своїй спальні. На цьому плюси мого становища закінчуються.
– М-м-м! – намагаюся видати хоч якийсь звук, але виходить тільки невиразне мукання.
Так у що я вчора вляпався??
Згадую, як після вдалої угоди пішли відсвяткувати в ресторан. Там цілком культурно посиділи й задоволений замовник, а тепер мій новий партнер по бізнесу, вирушив додому. Усе було досить цивілізовано. Але потім… потім я вирушив святкувати далі. Треба буде дату записати, щоб запам’ятати день, коли все в моєму житті полетіло в тартарари.
«Не треба було самому сідати за кермо в такому стані!» – лаю себе останніми словами."
"Ден надіслав повідомлення:
«Аліна не знайшла довіреність на вивезення Діани та всіх «звільнила»…»
Уявляю, як дружина, у своєму звичному стилі, влаштовує розгром у будинку, намагаючись знайти документ, який я завбачливо сховав. Її гнів, її крики, її спроби контролювати все й уся – усе це було так знайомо, але тепер викликало тільки посмішку.
Відповідаю, насилу стримуючи сміх:
«І тебе теж?»
За хвилину Ден надсилає відповідь із купою усміхнених смайликів:
«Само собою!»
Ну що ж, мені залишається тільки порадіти, що я вчасно сховав довіреність. Як і всі інші документи Діани.
А персоналу тепер доведеться виписати премію…
Усе йде за планом. Аліна, як завжди, діє імпульсивно, не думаючи про наслідки. І коли справа дійде до опіки над Діаною, усе це зіграє на мою користь.
Набираю повідомлення своєму начбезу:
«Випиши всім премію»
На що тут же отримую відповідь:
«І мені??»
Відповідаю:
«Само собою!»"
"– Вибачте, Вікторіє, він зараз спить, – вкотре відповідає мені Денис, коли я намагаюся провідати Влада, спочатку в лікарні, а потім і в його особняку.
– Скільки можна вигадувати причини? На процедурах, спить, їсть, приймає ванну! Скажіть прямо – Розовський не хоче мене бачити! – не витримую та обурююся я.
Начальник безпеки не відповідає і відводить погляд, але мені й без слів усе ясно.
– Я все зрозуміла, Денисе. Передайте, будь ласка, Владиславу Михайловичу, що я його більше не потривожу, – намагаючись стримати сльози, втомлено кажу я.
– Вікторіє!
– Що ще?
– Влад важко переживає свою безпорадність… У нього проблеми…
– І тому він не хоче мене бачити?
– Він не хоче, щоб ви бачили його в такому стані.
– Не виправдовуйте його, Денисе. Розовський просто награвся. І зі мною, і з Миколайчиком. У нього зараз інші проблеми і йому не до нас. Це ви правильно помітили… – з гіркотою кажу та йду до виходу.
Денис хапає мене за лікоть, зупиняючи:
– Так, у нього зараз проблеми. Ви маєте розуміти, Віко!
– О, так. Я все прекрасно розумію. Йому не потрібна ще і проблема у вигляді сестри його найлютішого ворога, та ще й з причепом. Вірно?"






***
Та знижечка на дев’яту книгу циклу:

Анотація до книги "Вагітна секретарка для мажора"
Вчора було весілля його матері, а сьогодні вони прокинулися прикуті одне до одного й до ліжка кайданками.
«— Якого біса! Хто це зробив??
Переводжу погляд туди ж, куди й вона: на нас пара кайданок, пропущених крізь різьблене узголів’я ліжка та застебнутих на наших зап’ястях…
— Не я, точно. Я не любитель таких штук.
Але я, здається, здогадуюся, хто міг це зробити… Окрім цього виродка, мого новоявленого старшого брата, до такого ніхто б не додумався!»
«— Нагадати, що до зустрічі з тобою я була цнотливою?
— Нагадати, що ти була п’яна як портовий вантажник, коли ми завалилися в ліжко?»
Щоб виглядати старшим і досвідченішим, він говорить, що вдома, у Швейцарії, на нього чекає вагітна наречена.
А вона відмовляється прийняти таблетку для екстреної контрацепції…
***
В тексті є:
протистояння характерів
дуже відверто
вагітна героїня
бос та підлегла
неочікувана вагітність
***
Рандомні уривки:
Уривок 1:
"— Може, покликати на допомогу? — пропоную я дівчині.
— Угу, уперед, якщо хочеш познайомитися з кулаком мого батька й дечого позбутися!
— Дечого? Він візьме з мене гроші? — щиро дивуюся. Але я виріс у сім’ї банкіра, тому просто знизую плечима: — Скільки?
— Два…
— Два мільйони за цнотливість дочки? Непоганий у вашій сім’ї бізнес! Сподіваюся, у гривнях?
— Господи, ти справді такий тупий?
— Євро? — роблю круглі очі.
Дійсно круто! Дешевше буде з нею одружитися, ніж відкупитися…
— Ідіот! Два яйця тобі мій батько відірве, якщо застукає нас!
Хм… хріновий розклад… Але я не бачу іншого варіанту, крім як покликати на допомогу. Однаково нас скоро почнуть шукати, і якщо вже судилося познайомитися з кулаками її татуся, то краще швидше із цим розібратися і забути всю цю пригоду як страшний сон.
— Клич на допомогу, — пропоную дівчині.
— Ти ще тупіший, ніж я думала… — тяжко зітхає вона.
— У сенсі? — ображаюся я.
— Ти уявляєш, як це виглядатиме? Я кличу на допомогу, хтось відгукується, виламує двері, а тут ми — голі… Я прикута наручниками. Та тебе тут же відметелять, а потім ще й заметуть за зґвалтування!
— А нічого, що я теж прикутий?
— Та хто розбиратися буде…
— Капець! Тільки цього бракувало!
Знову мовчимо.
— У тебе є інші ідеї? — першим перериваю мовчання. Пора із цим закінчувати.
— Ні…
— Тоді клич на допомогу… Ми не можемо тут лежати вічно. Мені відлити треба!
— Треба було менше пити!
— Хто б казав…"
Уривок 2:
"— Господи, Едварде! Тобі треба терміново в лікарню!
Почалося!
— Я щойно звідти, мамо…
— Що трапилося, синку?
— А тобі Назаренко не доповів?
— Я хочу почути твою версію…
— Спіткнувся, налетів носом на стіну.
— А кісточки чого збиті?
— Мам, не починай…
— Це Єгор чи Григорій? Якщо Єгор, влаштую йому виволочку…
— А якщо Назаренко?
— Попрошу поговорити з ним Артура.
Тихо сміюся про себе. Ага, Єгору — виволочку… хотілося б побачити. І тим паче — татові. З цікавістю слухаю, що на це відповість Едвард.
— Мам! Не втручайся! Я сам з усім розберуся…
Настає пауза, і я вся подаюся вперед, прислухаючись. І, як виявилося, не дарма. Здається, починається найцікавіше!
— Це через це дівчисько Назаренка? Вероніку?
— А до чого тут Ніка?
— Вже «Ніка», значить…
— Ми працюємо разом.
— Я розумію, що ти вже достатньо дорослий, але послухай моєї поради — тримайся від цієї дівчини якомога далі! Вона не та, з якою варто спілкуватися спадкоємцю статку Бернців. Тим паче в її стані.
— А що не так із її станом?
— Вагітність без шлюбу — це розпутство!
Офігіти заява! Ледь не давлюся залишками пирога. Хто б говорив! Цікаво, що ж мажорчик відповість на це матусі? Уся підбираюся, щоб не пропустити ні слова із цієї захопливої та пізнавальної бесіди. Але замість продовження чую, як Едвард підходить до балкона та зачиняє двері… Прокляття… На найцікавішому місці!"
Уривок 3:
"До кінця тижня під пильним оком Єгора сиджу вдома. Як сиджу… Сидіти-то якраз я не можу. Перші дні лежу, а потім потихеньку розходжуюся, не ризикуючи вдягнути поки що навіть труси, не те щоб щось суттєвіше. Добре, що мати поки не приїздить, а Григорія Юрійовича і Єгора я вже майже не соромлюся. Хоч і не можу сказати, що охоче демонструю їм свій зад.
— Ну що, можна вже без мазі обійтися, — повідомляє нарешті Єгор.
— Тобто, я більше не споглядатиму твою фізіономію двічі на день?
— Як і я — твої сідниці, — тут же відбиває брат. — То ще видовище, скажу тобі чесно.
— Я радий, що ми взаємно щасливі.
— Ага.
— Як там Ніка? Не знаєш, коли вона додому повернеться? — наважуюся запитати.
— Не скоро…
Чорт! Я думав, небезпека передчасних пологів минула!
— Усе настільки погано? — не приховуючи, що нервую, запитую брата.
— Ні, після лікарні вона вирушить до тата. Там вони разом із Вікторією будуть під цілодобовим наглядом. А вона тобі нічого не говорила?
— Ні, ми не спілкуємося…
Єгор здивовано присвистує:
— Ну ти й влип, Едіку… — Єгор називає мене зменшуваним іменем на місцевий манір, чудово знаючи, що мене це бісить. — Ніка — дівчина жорстка, вона тобі такого не пробачить!
— Вона сама мене заблокувала!
— Мабуть, пропустив «сеанс зв’язку»? — сміється брат.
— Якось так. Не написав їй, коли з гарячкою валявся…
— Ну все, це зальот, бійцю!"
Едвард

Вероніка

Єгор

,

0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати