"Котик для Вищого" хоч місцями й підіймає тяжкі соціальні питання, та все одно він кумедний.

тицяйте обкладинку

Таку книгу легко просувати!

Можна ржати з Каті і Любасика, битися головою з думкою "Та коли ж до вас нарешті дійде!"

Або ненавидиті і співчувати Олені одночасно...

Зайти на сторінку авторки і випадково чи не дуже знайти "шкільний крінж" Катерини і Любомира

не тицяйте, мені за це теж соромно, не менш ніж тим двом!

Або на "Оберни..." звідки все почалося

тицяйте на картинку

З ними легко й просто, ці три книги, як улюблені діти, щоправда серед них є ота підліткова біда, через яку я хочу зробити вигляд, що її не знаю!

Повз пройшла трійка хуліганів. У ватажка — фіксатор на переніссі й сонячні окуляри. На його друзяках — свіжі синці. Вони кинули погляд на Кет і Любомира й помітно пришвидшили крок. 

— У лісі все ж були свідки, — Любомир глянув їм услід і вдягнув куртку. 

Кет теж подивилася їм услід, тоді — на нього: 

— То ось звідки чутки… Нехай живе. Поки що. — Вона закинула рюкзак на плече. — Але важливіше інше. Нам треба поговорити. 

— О! — Любомир зацікавився. — До мене чи до тебе? 

— Придурок. 

Вона зробила паузу: 

— Поїхали в «Мак»? Пригостиш мене бургером. 

— Це що, типу побачення? — з іронією спитав Любомир. 

— До речі, — Кет проігнорувала питання, — любиш фаршировану курочку? 

Він зрозумів одразу. Око ледь сіпнулося. Усміхнувся — занадто щиро. 

— Тоді краще в KFC. Люблю, Кет, добре просмажену… — він підморгнув, — курочку, — обігнав її й пішов попереду. 

Дівчина застигла на мить, її долоня мимоволі стиснулася в кулак, вона стисла губи, зрештою силою волі змусила себе розслабитися: 

— Придурок! — кинула вона й рушила слідом. Їй усе ще була потрібна ця клята розмова. 

Вони погружують і кидають відверті натяки через... курку!

Інша справа "Кривавий Місяць" з ним тяжко! Дуже тяжко!

щоб жахатися тицяйте

Він моторошний, злий, брудний, місцями огидний, хоча й заслуговує на свого читача!

Тут не намалюєш веселі комікси, не заманиш жартами, хоча місцями вони там є!

Здивовано подивився на голого чоловіка поруч із собою. 

Чоловік приязно посміхнувся й, імітуючи популярну космічну сагу, урочисто промовив: 

— Я твій батько! 

— Спочатку варто було б хоча б вдягнути спіднє! Дядьку Гришу, хто ж так людину травмує! — щиро обурився Ярослав із водійського місця, намагаючись не дивитися в дзеркало на оголених людей позаду. 

Гришко розреготався й поплескав Ярослава по плечу, аж той здригнувся. 

— Кумедний Надюхин малий! Одяг подай! 

Коротше, як вас вмовити прочитати книгу в якій я сьогодні написала, як хлопа знудило через згадку про відкушені пальці і поїдання не обробленої свіжинини?