Мей звикла бачити міста вже підготовленими до її появи.

Рівні дороги. Вільний проїзд. Зачинені крамниці. Люди — десь далеко, за огорожею.

Тому Аверн вражає її зовсім не красою.

А тим, що його неможливо роздивитися спокійно.

Хтось проходить надто близько до повозки. Попереду заважає чужий віз. Десь сперечаються, десь сміються, пахне хлібом, кіньми, мокрим каменем і квітами. Місто шумить, рухається й зовсім не помічає, що Мей намагається його роздивитися. 

І, здається, саме це захоплює її найбільше.

Уперше вона бачить не місто, яке показують правительці.

А місто таким, яким воно є, коли ніхто не знає, що на нього дивляться.

Ніхто не звільняє їй дороги. Ніхто не зупиняє своїх справ. Люди просто живуть — сперечаються, поступаються одне одному, шукають, як пройти далі. 

І Мей раптом опиняється серед усього цього.

Не в центрі.

Не над іншими.

Просто однією з тих, хто сьогодні в’їхав до Аверна.

Ілюстрація та тема — за мотивами книги «А що далі?».

Глава 1. Аверн