Мені 35, і це чудова нагода поговорити про те, як змінюється оптика.

​Якщо у двадцять років ти свято віриш, що світ треба рятувати, то до тридцяти п'яти починаєш підозріло добре розуміти головних лиходіїв. Серйозно, типовий темний Володар просто хотів, щоб у його цитаделі не галасували після двадцять другої нуль-нуль і не чіпали його артефактів. А тут приперся якийсь типовий гіперактивний Обраний з мечем і почав заподіювати добро.

​У 35 років твій внутрішній автор перестає вбивати персонажів заради скла і високої драми. Тепер ти усуваєш їх виключно за дурість та нелогічність. Чистий дарвінізм у межах окремо взятої чернетки... Хм... У житті те ж саме.

​Змінюється і сприйняття хепі-ендів. Раніше здавалося, що ідеальний фінал — це коли герої клянуться одне одному у вічній пристрасті на краю безодні... де завдяки одному з них вони й опинились... Зараз вища форма романтики — це коли персонажі не виносять одне одному мозок, поважають чуже право на тишу, а після довгої поїздки на драконі в них не затискає поперек... Хм... У житті те ж саме.

До 35 років накопичується пристойний багаж досягнень, "успішного успіху" і закритих гештальтів. Ти дивишся на всі ці відмінно виконані квести, на розставлені соціальні галочки, і раптом ставиш собі максимально незручне запитання: «А чи взагалі туди я йшла? І головне — чи потрібно мені це зараз?». Виявляється, що половина колишніх грандіозних цілей — це нав'язані операційною системою сюжетні арки, базові налаштування. Виявляється, від них можна і треба відмовлятись — бо немає сенсу  продовжувати писати книгу, яка тобі самій вже не цікава.

​Кажуть, у цьому віці належить шукати сенс життя і страждати від криз. І хоча книга про кризу середнього віку вже в процесі, опубліковано аж 80 сторінок... Але насправді це вік розкішної літературної безжалісності. Ти дивишся на чужі істерики, спроби маніпуляцій та метушню як на дуже поганий фанфік: мотивації нуль, діалоги картонні, сюжет провисає. 

Хочеться просто закрити вкладку і піти випити чаю з бергамотом. Або завести самоїда.

​Підсумки року будуть короткими. Ілюзій немає, нервова система стабільна, сарказм відточений.

​З днем народження мене. І як говорить одна з моїх героїнь: "Дисципліна та взаємоповага — запорука відсутності летальних випадків на виробництві. Працюємо далі." У коментах можете вгадувати, про кого мова.

А що я? Я продовжую писати історії, в яких виживають лише ті, хто вміє користуватися мозком.

Рівень 35 розблоковано✨