Окрім "Спадкоємців Безодні" я нарешті оновила й інші книжки! Але про всі по порядку.

Кассія годує Нокса магією.❤️

— Зголоднів, Ноксе? — я пересадила його з колін на стіл перед собою.

Гримвар стверджувально нявкнув, ніби розумів мої слова. Можливо, й розумів. Дослідник описував їх як доволі розумних істот.

Я підняла долоню й випустила з неї трохи магії. Сформувавши невеличку світлову кулю, я спрямувала її на Нокса. Він потягнувся до неї носиком, облизнувся і миттєво втягнув в себе. Світлова куля розчинилася в ньому вся, до останньої іскри.

— Хочеш ще? — я не могла стримати усмішки — це було напрочуд захопливе видовище.

Нокс підійшов до мене і тикнувся носиком в долоню, а тоді лизнув її шершавим язичком.

— Ти ж мій котик! — моя усмішка стала ще ширшою.

Правда, він милий?❤️

Трохи про те, як з'явився Нокс і самі гримвари.

Шукала я на початку книги якесь простеньке демонічне створіння, з яким мав би впоратися Рейн. Обговорювали ми з чатом джпт різні варіанти і вийшов рогатий кіт, який тягне магічну енергію.

І це створіння мало бути злим.

Але ж я люблю котів.☺️ І коли створила візуал гримвара, то зрозуміла, що мені цей демонічний котик надто подобається, щоб залишити його поганим. І я вирішила: одного гримвара підбере Кассія і зробить своїм домашнім улюбленцем. І згодом дізнається, що не такі ті гримвари погані, як всі думали.

Ось так і з'явився красунчик Нокс.❤️

Читати: "Спадкоємці Безодні" 

А тепер перейдемо до інших книг. Наприклад, до "Відновлених", які я вже не оновлювала більше, ніж півроку.

Чому так вийшло?

В мене було надто багато інших книг в процесі. І якщо вони писалися легко, то ця — ні. Це не фентезі і не любовна історія, щоб писати її на одному подиху. Вона серйозна. І дуже важлива для мене, щоб писати аби як. Я надто багато особистого вклала в цю книгу (точніше, в усю серію) — свої почуття, події, думки. Я не могла її зрадити і писати погано. Тому поставила на паузу.

Але вже доволі давно мене мучила совість. Зараз, коли книг в процесі стало менше, я нарешті знайшла час на неї. А головне — натхнення. Не обіцяю щоденних оновлень, але спробую додавати нові розділи хоча б кілька разів на тиждень.

І сьогодні я опублікувала розділ не просто так. Не тому що захотілося і написалося. 17 вересня — особливий день в житті героїв. Тірша і Ровен познайомилися саме 17 вересня, а потім знову зустрілися, коли Тіршу оживили й повернули в її час. Я просто не могла проігнорувати цю дату.

Хто ще не читав і любить такі історії — запрошую до "Відновлених"!

— І що це ви тут робите?

Від страху, що нас викрили, я не відразу зрозуміла, що це була Лінна. Лише коли Чейз відірвався від мене, я помітила, що до нас підійшла моя подруга. Я так злякалася, а ще трохи засоромилася, що не відразу знайшлася, що сказати. Зате Чейз не розгубився і весело кинув їй:

— А ти хіба сама не бачиш?

Лінна сердито насупилася і склала руки на грудях.

— Я тебе всюди шукаю, Сіро, — вона проігнорувала питання Чейза. — Вже думала, що ти додому втекла.

Я відразу насторожилась. Чому вона мене шукала? Якісь проблеми?

— Щось трапилось? — я відчула, що голос тремтить. Надто я вже звикла до постійних проблем. Завжди готова до найгіршого.

— Та ні, все добре. Просто твої вже додому збираються, от і відправили знайти тебе.

Читати: "Уламки цивілізації. Відновлені"

Ну і куди ж без моєї улюбленої "Академії Мірравель"? ;) Там була досить складна розмова між Ліадайн і Нейдом, яка змінила між ними все. А що саме змінилося — читайте в новому розділі. Він аж на 13К знаків.❤️ Це моя компенсація за довгу відсутність оновлень.

Я дивилась на зорі, думала про Нейда, про своє життя, про те, як все змінилось і як все далі буде. Я настільки глибоко поринула в роздуми, що не почула, як Нейд підійшов до мене.

— Ось ти де, пропаже.

Від його тихого голосу я здригнулася і різко обернулася. Нейд стояв посеред моєї кімнати і дивився на мене.

— Я тебе злякав? — він говорив тихо, ніби боявся зруйнувати щось крихке між нами. — Вибач. Тебе довго не було. Я почав хвилюватися, чи не втекла ти від мене.

Я прикусила губу, стримуючи усмішку. Не дочекається! Ніколи не втечу від нього. Хай навіть не мріє.

— Ці три місяці такі прекрасні. Не можу припинити ними милуватися, — пояснила я свою відсутність. — На Землі такої краси немає.

— Ти прекрасніша за них, — Нейд ступив до мене. — На Землі такої краси більше немає. Тому що вона в Муірні.

Я примружилася і зазирнула в його глибокі сині очі, шукаючи в них іскри звичних веселощів. Та не знайшла. Нейд говорив серйозно — і це мене трішечки лякало.

Читати: "Академія Мірравель. Назустріч таємницям"

Запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨ТГ-канал з обкладинками й артами

✨Інстаграм

✨Фейсбук

✨ТікТок