Караєв одним ривком потягнув мене до себе й підхопив, накривши наші голови чи то курткою, чи чохлом, і поніс кудись. Я знову повисла на його шиї й обхопила ногами.

Хан дихав рівно, ніби не ніс мене й не йшов лісовою нерівною дорогою. А я... А що я? Мені було тепло й затишно, ніби я вже була біля пічки, тільки вона ще м’яка й з ароматом дорогущих парфумів, які викликали запаморочення.

  - Може, ти вже злізеш із мене? - сказав Хан.

 - Що? - підняла я очі на нього, відірвавши щоку від його грудей.

 - Дрова треба принести. Поки не намокли.

Я повільно відпустила його й спустилася на землю. Мені одразу стало холодно.

 - Можна було й ніжніше сказати. - я відійшов від нього. 

-  Можна. - розвернувся й вийшов.

От каменюка.

Я оглянулася, маленький диванчик, стіл, два стільці, пічка, чайник, і все. Не п’ятизірковий готель, звичайно, але краще, ніж ночувати в розбитій автівці й чекати, поки мене з’їсть ведмідь, бо цей ходить десь постійно. 

На поличці стояла свічка. Я порилася в кишенях кофти Султана й знайшла запальничку. Ого. Я вже по кишенях його лазю.

Запалила свічку саме в той момент, коли Хан повернувся з оберемком дров.

 - У кишенях моїх що шукала?

Я зависла із запальничкою в руці.

 - Скарби. - посміхнулася я. 

 - Знайшла? - він глянув на мене.

 - Поки ні. 

- Погано шукаєш. - тихо сказав він. 

Ні ну один скарб я знайшла і навіть тримала в руках, поки мене не зупинили. Від цих думок, мені стало спекотного і без пічки. 

Хан уже присів біля пічки. Він дуже швидко розпалив вогонь, і через декілька хвилин у будинку стало трохи тепліше. Потім знову вийшов.

 - Куди тепер? - встигла запитати я. 

 - Сиди. - спокійно поглянув на мене. 

 - Я просто питаю.

 - А я просто відповів....

Бонус ❤❤❤ 

 Красуня, яка бісить Чудовиська ❤

WMzgKMTG

TRoRsLVY

 Більше візуалів в телеграм